Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 жовтня 2018 року

у справі «Саган проти України»

за заявою № 60010/08

Щодо порушення права приватної власності у зв’язку з проникненням до наданої в користування квартири з метою проведення інвентаризації

Фабула справи: заявниця та її чоловік були працівниками одного освітнього закладу. В 1979 році їм в користування було надано однокімнатну квартиру. В 1992 році, місцеві органи влади надали заявникам трикімнатну квартиру. В ній було вирішено заселити дітей заявників, самі вони залишилися жити в однокімнатній квартирі. Згодом вони звільнилися та вирішили поїхати за кордон з професійних причин.

Під час від'їзду однокімнатну квартиру рішенням профспілкового комітету було надано у користування іншим особам, а їх речі було вивезено та закрито під ключ в приміщенні ліцею. Заявники скаржилися на те, що їх виселення з квартири було незаконним, як і проникнення та вивезення речей. Заявниця також вказує на незаконність спалення її майна, яке знаходилося у квартирі. Також порушеннями був несправедливий судовий розгляд в рамках ініційованого цивільного провадження. У зв’язку з цим вона скаржиться, що суди не розглянули питання законності виселення її сім’ї, відкриття першої квартири та проникнення до неї, зникнення та знищення її майна, а також непроведння допиту свідків, чиї показання мали вирішальне значення. Вона також скаржиться на неналежну оцінку ситуації її сім’ї.

Правове обґрунтування: поняття «житло» у розумінні ст. 8 Конвенції не обмежується законно займаним або створеним житлом, це самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається ст. 8 Конвенції, не залежить від того, чи воно є займаним на законних підставах: воно залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатнього та тривалого зв’язку із зазначеним місцем (див.рішення у справі «Вінтерштайн та інші проти Франції» (Winterstein et autres c. France), заява № 27013/07, п.141, від 17.10.2013 року та наведені у ньому посилання).

Суд також нагадує, він встановив, що повністю мебльоване та обладнане додаткове місце проживання, яке використовується, зокрема, як будинок для відпочинку, може розглядатись як житло у розумінні ст.8 Конвенції (див., ухвалу щодо прийнятності у справі «Фегершельд проти Швеції» (Fägerskiöld c. Suède) (déc.), заява № 37664/04, від 26.02.2008 року, та наведені у ньому посилання).

Крім того, за аналогічних обставин Суд визнав, що незважаючи на те, що зв’язок між особами та квартирою, у якій вони іноді залишались був меншим, ніж між особами, які постійно проживали у квартирі, відсутність можливості потрапити до неї становила втручання у їхнє право на повагу до «житла» (див., ухвалу щодо прийнятності у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko et autres c. Ukraine) (déc.), заява №27427/02, п.п.54 та 55, від 11.02.2012 року).

Висновки: на дату оскаржуваного проникнення перша квартира була «житлом» заявниці у розумінні ст.8 Конвенції. Суд доходить висновку, що оскаржуване втручання є діями «державної влади» у розумінні другого абзацу ст.8 Конвенції та було незаконним. Щодо інших скарг, з огляду на факти справи, доводи сторін та висновки Суду за ст. 8 Конвенції щодо виселення сім’ї заявниці з квартири та проникнення до неї, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, та необхідності у винесенні окремого рішення щодо інших скарг немає.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст.8 Конвенції).

Ключові слова: незаконне проникнення, інвентаризація майна, всебічність судового розгляду, поняття житла