Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2018 року

у справі «Щербаков проти України»

за заявою № 39708/13

Щодо жорстокого поводження із затриманим

Фабула справи: заявник скаржився на те, що в процесі кримінального провадження щодо нього працівники міліції застосовували силу, знущалися, катували. Зокрема, він стверджував, що працівники міліції били його, надягали на голову поліетиленовий пакет, перекриваючи йому доступ кисню, та застосовували до нього електрошокер. Він також стверджував, що протягом цього періоду його утримували без їжі та води в туго затягнутих наручниках та не дозволяли користуватись туалетом. Органи прокуратури відмовили у відкритті провадження за фактом знущання над обвинуваченим. Судом першої інстанції заявника було визнано винним та засуджено вироком суду. Суд посилався на надані заявником показання під час досудового розслідування. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили вирок місцевого суду без змін.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що твердження про жорстоке поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції, мають підтримуватись відповідними доказами. Для оцінки цих доказів Суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», але додає, що така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, п.82, ЄСПЛ 2015).

Щодо останнього Суд пояснив, коли відповідні події, повністю або значною мірою відомі виключно органам влади, як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, і коли в таких осіб під час їхнього ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. Тягар доведення при цьому покладається на Уряд, який має надати задовільні та переконливі пояснення, представивши докази, якими встановлені факти, що ставлять під сумнів наведений потерпілою особою виклад подій. За відсутності такого пояснення Суд може дійти несприятливих для Уряду висновків.

Згідно з усталеною практикою Суду, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своєю суттю вимагають проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення і покарання винних осіб (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, п.131, ЄСПЛ 2000-IV).

Будь-яке розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження повинно бути як оперативним, так і ретельним. Надання заявником зізнавальних показань після документально незафіксованого тримання під вартою протягом кількох днів у поєднанні з медичним доказами існування непояснених тілесних ушкоджень, створює враження, що заявник міг надати зізнавальні показання недобровільно (див. рішення у справах «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, п. 63, від 07.11.2013 року та «Зякун проти України» (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06, п. 52, від 25.02.2016 року).

Суд нагадує, що визнання допустимими доказами показань, отриманих в результаті катування або жорстокого поводження в порушення ст.3 Конвенції з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їх використання вирішальним для засудження обвинуваченого (див. рішення у справі «Гефген проти Німеччини» [ВП](Gäfgen v. Germany) [GC], заява № 22978/05, п. 166, ЄСПЛ 2010, з подальшими посиланнями).

Висновки: було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти ст.3 Конвенції, і заявник насправді зазнав жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів. У цій справі вбачається, що заявник ніколи не заперечував вчинення ним підпалу. Звичайно були інші докази вини заявника і національні суди могли дійти висновку щодо необхідного mens rea з інших доказів у справі, таких як абсолютна необачність та небезпечність його поведінки. Проте Суд не може робити припущень щодо можливого результату провадження у випадку виключення викривлених тверджень заявника. У світлі своєї усталеної практики з цього питання для Суду достатньо повторити, що яку б роль не відіграли у засудженні такі показання, надані в результаті жорстокого поводження, вони непоправно порушують справедливість провадження у цілому.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд ( п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: нелюдському чи таке, що принижує гідність поводження, застосування сили до затриманого, поза розумним сумнівом