Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 травня 2018 року

у справі «Зеленчук та Цицюра проти України»

за заявами № 846/16 та № 1075/16

Щодо мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення

Фабула справи: обидва заявники мають право на земельні частки ( паї), що підтверджується державними актами на право власності. В 2001 році в державі було введено тимчасову заборону на будь-яку форму відчуження земель сільськогосподарського призначення, так званий “мораторій”. Така заборона повинна була закінчитись 01.01.2005 року. Однак, неодноразово вносились зміни щодо тривалості та обсягу первинного мораторію. Підставою продовження мораторію була необхідність прийняття законодавства щодо функціонування земельного ринку, якого так і не було прийнято. Заявники вказують на те, що законодавчі обмеження, що застосовувались до їхньої землі, внаслідок мораторію порушували їхнє право мирно володіти своїм майном

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що відповідно до його практики ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує по суті право власності, складається з трьох норм: перша, яка сформульована у першому реченні першого пункту та має загальний характер, встановлює принцип мирного володіння майном. Друга норма у другому реченні того ж пункту охоплює питання позбавлення власності та встановлює щодо нього певні умови. Третя, яка міститься у другому пункті, визнає, що Договірні Держави вправі, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загального інтересу (див. згадане рішення «Депаль проти Франції» (Depalle v. France), п.77).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту надає право на позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Принцип законності також передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Броньовський проти Польщі» [ВП] (Broniowski v. Poland) [GC], заява № 31443/96, п. 147, ЄСПЛ 2004–V).

Будь-яке втручання у здійснення конвенційного права має переслідувати законну ціль. Аналогічно у справах, пов’язаних з позитивним обов’язком, має існувати законне виправдання бездіяльності держави. Принцип «справедливого балансу», притаманний ст. 1 Першого протоколу до Конвенції сам по собі передбачає існування загального інтересу суспільства. Крім того, слід нагадати, що різні норми, закріплені у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не є окремими, тобто не пов’язаними між собою, та що друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном. Одним із наслідків цього є те, що існування суспільного інтересу, яке вимагається відповідно до другого речення, або загального інтересу, посилання на яке міститься у другому пункті, випливає з принципу, встановленого у першому реченні, а отже, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (див. рішення у справі «Алішич та інші проти Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенії та колишньої Югославської Республіки Македонії» [ВП] (Ališić and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia)[GC], заява № 60642/08, п. 105, ЄСПЛ 2014).

Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі «законну ціль» у «загальному інтересі», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті Суд повинен, таким чином, встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (див. рішення у справі «Хуттен-Чапська проти Польщі» [ВП] (Hutten-Czapska v. Poland) [GC], заява № 35014/97, п. 167, ЄСПЛ 2006–VIII).

Висновки: оскаржувана законодавча ситуація становить втручання у володіння заявників, яке вимагає застосування ст.1 Першого протоколу до Конвенції, та що має застосовуватись саме положення щодо контролю за користуванням майном. Крім того, Суд зазначає, що навіть якби ситуація мала б розглядатися з точки зору позитивного обов’язку держави, застосовні принципи були б аналогічними. Проаналізувавши матеріали справи та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників. ЄСПЛ вважає, що держава-відповідач має вжити належні законодавчі та/або інші заходи загального характеру з метою забезпечення справедливого балансу між інтересами власників земель сільськогосподарського призначення з одного боку та загальними інтересами суспільства з іншого боку відповідно до принципу захисту майнових прав за Конвенцією. Суд не має визначати, яким чином слід урівноважити ці інтереси.

Констатовані порушення: захист власності ( ст.1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: власність, заборона продажу земель, обмеження розпорядження землею, відчуження земель, земельна частка (пай)