Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 червня 2018 року

у справі «Осовська та інші проти України»

за заявами № 2075/13 та іншими

Щодо порушення судом принципу юридичної визначеності у зв’язку з поновленням строку на апеляційне оскарження

Фабула справи: у справах заявниць були винесені постанови судів першої інстанції, якими зобов’язано провести перерахунок їхніх пенсій за вищою ставкою. У деяких справах Державна виконавча служба України розпочала виконання рішень. Відповідачі, управління Пенсійного фонду, подали свої апеляційні скарги після закінчення строку, встановленого законом, і клопотали, не наводячи вагомих підстав (див. пункти 9 – 12 та 29 – 31), про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційні адміністративні суди поновили строк (у деяких заявах після значного періоду часу), скасували постанови судів першої інстанції, а у задоволенні позовних вимог заявниць відмовили або закрили провадження.
У результаті заявникам було зменшено розміри пенсій. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає, що з метою належного відправлення правосуддя заяви слід об’єднати. Також в заяві № 28131/13 вказувалось на порушення права на мирне володіння майном.

Правове обґрунтування: право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003-IX).

Суд вважає, що хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов’язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п.41, від 03.04.2008 року, та «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, п. 47, від 29.10.2015 року). Щодо заяви №28131/13, Суд зазначає, що борг, встановлений остаточним судовим рішенням, яке може бути виконаним, становить «майно» для цілей ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Грецькі нафтопереробні заводи «Стрен» та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09.12.1994 року, п.59, Серія А № 301-В). Скасування такого рішення після набрання ним законної сили становитиме втручання у право власника на мирне володіння цією власністю (див. згадані рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), п.74, та «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), п.61).

Висновки: вивчивши матеріали заяв, Суд зазначив, що національні суди або посилались на «поважні підстави» (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав. У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень.

ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не навели підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які б виправдовували повторне відкриття проваджень у справах заявниць.З огляду на свої висновки, пов’язані зі скаргою за п.1 с. 6 Конвенції, Суд вважає, що скасування остаточної постанови у спосіб, який був несумісним із принципом юридичної визначеності, позбавило заявницю впевненості в обов’язковому судовому рішенні та поклало на неї надмірний тягар.

Констатовані порушення: право на справедливий суд ( п.1 ст.6 Конвенції), захист власності ( ст.1 Першого протоколу до Конвенції) щодо заяви № 28131/13.

Ключові слова: юридична визначеність, пенсія, мирне володіння майном, поновлення строку оскарження