Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 31 січня 2019 року

у справі «Журавльова проти України»

за заявою № 45526/08

Щодо невжиття державними органами заходів для захисту права особи на повагу до приватного, сімейного життя

Фабула справи: заявниця скаржилась на незаконний продаж половини її квартири на публічних торгах та несправедливе залишення без розгляду національними судами її тверджень щодо цього.

Заявниця разом з сином була співвласницею квартири. Її сина було засуджено, застосоване покарання у вигляді конфіскації майна, у зв'язку з чим Державне підприємство «Укрспец’юст» провело дві процедури публічних торгів з продажу частки в квартирі. Заявниця стверджує, що їй не дозволили взяти участь у публічних торгах, хоча вона поінформувала державних виконавців про свою зацікавленість у покупці.

Частка була продана А.Н., який неоднаразово, застосовуючи погрози, змушував продати йому другу частку квартири за низькою ціною. Рішенням районного суду було встановлено, що заявницю дійсно залякували, присуджено їй відшкодування моральної шкоди і визнано А.Н. винним у вимаганні.

Заявниця подала цивільний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким А.Н. придбав частку О.Ж. в квартирі, оскільки вона мала переважне право купівлі, проте їй було в ньому відмовлено. Судами було відхилено її скарги як необгрунтовані.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що цивільний позов заявниці був поданий виключно до А.Н., а його предмет і зазначена у ньому вимога були сформульовані лише щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу. Вона не подавала позов до Державної виконавчої служби України і «Укрспец’юсту» та не просила у ньому районний суд визнати недійсними публічні торги. У свою чергу неправильне формулювання та неподання нею позову про визнання прилюдних торгів недійсними згідно з процесуальними нормами унеможливили розгляд судами питання законності торгів.

18 липня 2006 року Міністерство внутрішніх справ України поінформувало заявницю, що більше не розглядатиме її скарги, оскільки вони були повторними. У той самий день місцевий відділ міліції поінформував її, що отримував аналогічні скарги від різних осіб, які проживали у квартирах, співвласниками яких стали А.Н. та його спільники. Проте на той момент жодних підстав для пред’явлення їм обвинувачень не було. Працівники міліції також підтвердили, що відвідували квартиру заявниці; у ній проживало четверо чоловіків, але підстав для їхнього виселення не було, оскільки вселилися вони туди з дозволу А.Н.

27 вересня 2007 року щодо А.Н., В.Ш. та їхнього спільника А.Л. було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у вимаганні та інших злочинах. Заявниця та низка інших осіб, у тому числі заявниця у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine) (заява № 1870/05, від 13 жовтня 2016 року), були допущені до участі у провадженні як постраждалі сторони. Заявниця також подала до А.Н. та його спільників цивільний позов про відшкодування шкоди.

Хоча ці заходи ефективно захистили заявницю у тій справі від спільного володіння квартирою з колишніми нападниками, державним органам знадобилося більше дванадцяти років для вирішення цього питання і жодного виправдання такої надмірної затримки надано не було. Отже, ефективність цього провадження була значно знижена, а права заявниці порушувалися упродовж значного періоду часу. Крім того, Суд встановив, що національне законодавство не надавало заявниці необхідних процесуальних гарантій для захисту її права на повагу до житла і приватного життя та у її розпорядженні не було дієвого судового органу, в якому вона могла б висунути аргумент, що обов’язок спільно володіти житлом разом з А.Н. та іншими непропорційно вплинув на її приватне життя та користування своїм житлом.

Висновки: стосовно скарги за п. 1 ст. 6 Конвенції на стверджувану несправедливість судових рішень Суд відмічає, що хоча під час засідання районного суду заявниця вимагала визнання торгів недійсними, у відповідь на її аргументи апеляційний суд зазначив, що вона не подала відповідного позову згідно з процесуальними нормами. Цей висновок, який заявниця у подальшому не оскаржувала, не вбачається свавільним або явно необґрунтованим.

Щодо невжиття державними органами заходів для захисту права заявниці на повагу до приватного, сімейного життя, то Суд визнає наявність порушення ст.8 Конвенції,враховуючи необгрунтовану затримку для порушення і розгляду кримінальної справи та відсутністю у заявниці можливості захистити свої права за допомогою цивільно-правових засобів юридичного захисту.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: повага до сімейного життя, повага до житла, користування житлом співвласниками, продаж житла на публічних торгах, переважне право купівлі на торгах