Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2019 року

у справі «Осипенков проти України»

за заявою № 31283/17

Щодо відсутності належної медичної допомоги засудженому

Фабула справи: заявник скаржився на незабезпечення йому доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту.

Перебуваючи у СІЗО, заявник переніс гострий інфаркт міокарда. З 08 до 19 вересня 2016 року він проходив лікування у центральній районній лікарні.

23 травня 2017 року внаслідок погіршення стану здоров’я заявника Суд відповідно до Правила 39 Регламенту Суду вказав Уряду, що він має негайно забезпечити доступність і надання заявнику рекомендованого лікування та поміщення заявника на лікування, у тому числі за необхідності хірургічного, до спеціалізованого медичного закладу.

25 травня 2017 року лікарня поінформувала СІЗО, що для надання заявнику кваліфікованої медичної рекомендації він мав пройти коронаровентрикулографію серця. 22 червня 2017 року внаслідок подальшого погіршення стану здоров’я заявника він був доставлений каретою швидкої допомоги до лікарні, де було підтверджено його попередні діагнози, рекомендовано проходження електрокардіограми та коронаровентрикулографії серця і призначено деякі лікарські препарати.

У матеріалах справи наявний недатований витяг з медичної картки заявника, підписаний начальником медичної частини СІЗО. Згідно з цією випискою у штаті СІЗО кардіолога не було і надання якісного лікування у СІЗО було неможливим. Через брак коштів заявник не отримував призначеного лікування у повному обсязі. У виписці також було зазначено, що він знаходився під наглядом працівників медичного відділення СІЗО та не потребував стаціонарного лікування.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо лікування під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, п.112-122, від 29 листопада 2007 року, «Ухань проти України»(Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, п. 77-83, від 18 грудня 2008 року, «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, п. 91-98, від 21 жовтня 2010 року, та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, п.70-75, від 22 жовтня 2015 року.

Суд зазначає, що він уже встановлював порушення ст.13 Конвенції у справах щодо України через відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на ненадання медичної допомоги (див.згадане рішення у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), п. 96 з подальшими посиланнями).

Стверджуючи про виконання тимчасового заходу, на який було вказано 23 травня 2017 року, Уряд посилався на те, що 16 червня 2017 року заявник відмовився від запропонованого транспортування до м. Київ для отримання медичної консультації (див. пункт 14). Уряд не надав інформації, яка б доводила, що він намагався виконати рішення Суду від 10 липня 2017 року.

У зв’язку з цим Суд не може погодитись з думкою Уряду, що лише з огляду на відмову заявника Уряд був звільнений від свого зобов’язання, визначеного вказівкою Суду від 10 липня 2017 року відповідно до Правила 39 Регламенту Суду, а саме, що державні органи повинні були забезпечити оперативне транспортування заявника в умовах, які відповідали стану його здоров’я, до спеціалізованого медичного закладу з метою проходження ним необхідних медичних обстежень, таких як коронаровентрикулографія серця, для встановлення правильного діагнозу та отримання заявником лікування у разі необхідності. З огляду на стан здоров’я заявника на момент подій його прохання щодо транспортування у спеціальній кареті швидкої допомоги було обґрунтованим та навіть необхідним. Проте Уряд не довів, що вжив переконливих засобів для забезпечення транспортування заявника до Київського СІЗО в умовах, які відповідали стану його здоров’я.

Висновки: Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник не повністю залишився без медичної допомоги. Він отримував певні лікарські засоби та пройшов низку обстежень. Проте Суд не може погодитись із аргументом Уряду, що рівень наданої заявнику медичної допомоги був достатнім. У зв’язку з цим Суд зазначає, що держава не дотрималась своїх зобов’язань за ст. 3 Конвенції; у заявника був відстутній ефективний та доступний засіб юридичного захисту.

Констатовані порушення: заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження (ст.3 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: надання медичної допомоги засудженому, неналежне лікування під час відбування покарання, нелюдське поводження під час відбування покарання, відсутність ефективного засобу юридичного захисту