Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 березня 2019 року

у справі «Бігун проти України»

за заявою № 30315/10

Щодо порушення принципу поваги до приватного і сімейного життя у зв’язку з забороною на побачення з родичами для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі

Фабула справи: заявники вбачають порушення своїх прав у недотриманні принципу поваги до приватного і сімейного життя. Заявники перебували у шлюбі, один з них відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У квітні 2007 року заявники подали адміністративний позов до Державного департаменту України з питань виконання покарань, вимагаючи надання права на тривале подружнє побачення кожні три місяці.

Суди трьох інстанцій залишили їхній позов без задоволення як такий, що не мав законних підстав.

Правове обґрунтування: Суд встановлював у своїй практиці, що тримання під вартою або будь-який інший захід, яким особа позбавляється свободи, призводить до невід’ємних обмежень приватного та сімейного життя ув’язненого. Проте важливим елементом права ув’язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому органами влади можливості, а за необхідності допомоги, у підтриманні зв’язків зі своїми близькими родичами (див. рішення у справі «Хорошенко проти Росії» , пункт 106).

На європейському рівні відправною точкою у регулюванні прав ув’язнених на побачення, у тому числі засуджених до довічного позбавлення волі, є зобов’язання національних органів влади запобігати розриву сімейних зв’язків та забезпечувати засуджених до довічного позбавлення волі достатньо хорошим рівнем контакту з їхніми родинами, з побаченнями, організованими максимально часто та у максимально звичайній обстановці (див. рішення у справі «Хорошенко проти Росії» , пункт 134, з подальшими посиланнями на відповідні документи Ради Європи).

Відповідно до ст. 151 Кримінально-виконавчого кодекс України засуджені, які відбували покарання у виді довічного позбавлення волі, мали право на одне короткострокове побачення кожні шість місяців. Відповідно до змін від 16 лютого 2010 року їм було надано право на одне короткострокове побачення кожні три місяці.

Згодом до ст. 151 Кодексу було внесено подальші зміни, які набрали чинності 07 травня 2014 року та надали право засудженим, які відбували покарання у виді довічного позбавлення волі, на одне короткострокове побачення щомісяця та одне тривале побачення з родичами на три місяці.

Висновки: втручання у сімейне життя заявників внаслідок абсолютної заборони для засуджених до довічного позбавлення волі на тривалі побачення з родичами лише з огляду на тяжкість покарання засудженого без індивідуальної оцінки небезпеки було, як таке, непропорційним цілям, на які посилався Уряд. Ця ситуація ще більше погіршувалася різними правилами щодо умов побачень в установах виконання покарань, таких як заборона на прямий фізичний контакт, відгородження скляною перегородкою або металевими ґратами, постійна присутність працівника охорони установи виконання покарань упродовж побачень та обмеження максимальної кількості дорослих відвідувачів.

Констатовані порушення: право на на повагу до свого приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: повага до приватного і сімейного життя, втручання у сімейне життя, побачення засуджених з родичами, дозвіл на тривале побачення з родичами