Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 січня 2019 року

у справі «Віра Довженко проти України»

за заявою № 26646/07

Щодо законності втручання у мирне володіння майном

Фабула справи: заявниця вбачає порушення своїх прав у недотриманні принципу захисту права власності.

Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації заявниця отримала державний акт права власності на земельну ділянку.

Районна адміністрація уклала договір оренди з приватною компанією «Б.», за яким компанія мала орендувати землю заявниці та сплачувати орендну плату районній адміністрації. Заявниця про цей договір поінформована не була.

Заявниця звернулась до національних судів із цивільним позовом проти районної адміністрації та компанії «Б.». Стверджуючи, що договір оренди від 26 липня 2004 року порушив її майнові права та мав бути визнаний недійсним, вона вимагала надати їй відшкодування за користування землею компанією «Б.».

Районний суд задовольнив позов заявниці. Апеляційний суд скасував зазначене рішення.Суд зазначив, що використання компанією «Б.» землі заявниці було законним, оскільки воно здійснювалося відповідно до договору оренди. Суд також наголосив, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власника користуватися земельною ділянкою виникало лише після встановлення меж в натурі та після отримання власником документа, що посвідчував таке право. Заявниця не мала права на відшкодування, оскільки межі її землі були встановлені в натурі лише у липні 2005 року. Оскільки до цієї дати вона не могла користуватися землею, то не могла виявляти інтерес до зібраного врожаю.

Заявниця подала касаційну скаргу. 04 січня 2007 року Верховний Суд України відмовив у розгляді по суті касаційної скарги заявниці, визнавши її необґрунтованою.

Правове обґрунтування: ст.1 Першого протоколу до Конвенції містить три чіткі норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що Договірні держави мають право, inter alia, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Однак ці норми не є непов’язаними за своєю суттю. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого першою нормою (див., наприклад, рішення у справі «Скордіно проти Італії № 1» [ВП] (Scordino v. Italy (no. 1) [GC], заява № 36813/97, п. 78, ЄСПЛ 2006-V).

На думку Суду, надання районною адміністрацією землі заявниці в оренду компанії «Б.» не становило «позбавлення власності» у розумінні другого речення першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Дійсно, заявниця залишалась законним власником ділянки, оскільки її право власності не скасовувалося, а з матеріалів вбачається, що районна адміністрація не мала наміру вилучати її. Крім того, оскаржуване втручання у майнові права заявниці насправді зводилося до обмеження права користування та отримання доходу, і тривало не більше одного року.

Суд зазначає, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законним. У зв’язку з цим Суд нагадує, що для того, щоб втручання було законним, воно, перш за все, повинно мати правові підстави у національному законодавстві (див. рішення у справах «Щокін проти України»(Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 51, від 14 жовтня 2010 року, «Компанія «Юнспед Пакет Сервісі СаН Ве Тік. А.Ш. проти Болгарії» (<…>), заява № 3503/08, п. 37, від 13 жовтня 2015 року, та «Крістіана Лтд. проти Литви» (Kristiana Ltd v. Lithuania), заява № 36184/13, п.102 та 103, від 06 лютого 2018 року).

Висновки: хоча заявниця не мала права користуватися спірною земельною ділянкою через невстановлення її меж в натурі, Суд зазначає, що коли спірна земельна ділянка була надана в оренду, заявниця вже мала державний акт на право власності, який засвідчував її виключні права на неї відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України та виключав будь-яке втручання третіх осіб у її власність. Це означає, що зазначене втручання у мирне володіння заявницею її майном явно порушило законодавство України та не було законним для цілей аналізу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист права власності (ст.1 Конвенції).

Ключові слова: оренда земельної ділянки, встановлення меж земельної ділянки в натурі, державний акт права власності на земельну ділянку, захист права власності, втручання у мирне володіння майном