Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2019 року

у справі «Андрєєва проти України»

за заявою № 24385/10

Щодо відсутності ефективного розслідування обставин смерті

Фабула справи: заявниця скаржилася на те, що її сина закатували до смерті працівники міліції та що у справі не було проведено ефективного розслідування.

14 січня 2004 року син заявниці був знайдений мертвим у її сараї. Того самого дня працівники міліції оглянули місце події та зазначили у протоколі, що чоловік вчинив самогубство повісившись.

25 квітня 2005 року, 26 березня 2006 року, 20 серпня 2008 року, 17 лютого та 12 грудня 2011 року, 15 лютого 2012 року та 17 вересня 2012 року за результатами дослідчих перевірок слідчі відмовляли у порушенні кримінальної справи у зв’язку з невстановленням ознак складу злочину. Ці постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими органами влади, які визнали необхідним проведення додаткових слідчих дій. Було надано низку вказівок щодо проведення слідчих дій.

Зрештою після відкриття наприкінці 2012 року повноцінного розслідування було здійснено три невдалі спроби закрити провадження. У зв’язку з цим 05 грудня 2013 року, майже через десять років після події, національні суди відзначили наявність серйозних недоліків у розслідуванні, пов’язаних з основними обставинами події, зокрема, чи було це самогубство, чи ні.

Правове обґрунтування: ст.2 Конвенції покладає на державу обов’язок забезпечити право на життя шляхом запровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на попередження вчинення злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Цей обов’язок опосередковано вимагає існування певної форми ефективного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа зазнала небезпечних для життя травм за підозрілих обставин, навіть якщо ймовірною особою, яка вчинила злочин, не є представник держави (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (<…>) [GC], заява № 24014/05, п. 171, від 14 квітня 2015 року, з подальшими посиланнями).

Згідно з усталеною практикою Суду розслідування має відповідати мінімальним стандартам ефективності, які включають в себе незалежність, належність і ретельність, оперативність і розумну швидкість, громадський контроль та участь близьких родичів (див., у зв’язку з цим, згадане рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» (<…>), пункти 172-181 з подальшими посиланнями).

Висновки: встановлено, що після відкриття наприкінці 2012 року повноцінного розслідування було здійснено три невдалі спроби закрити провадження. У зв’язку з цим 05 грудня 2013 року, майже через десять років після події, національні суди відзначили наявність серйозних недоліків у розслідуванні, пов’язаних з основними обставинами події, зокрема, чи було це самогубство, чи ні. За цих обставин Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективне розслідування обставин смерті сина заявниці.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: швидкість розслідування, тривалість досудового розслідування, право на життя, розслідування вбивства, закриття провадження, недоліки розслідування злочину, ефективне розслідування