Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 квітня 2018 року

у справі «Гелетей проти України»

за заявою № 23040/07

Щодо порушення права на захист та недотримання у зв'язку з цим права на справедливий судовий розгляд

Фабула справи: заявник скаржився на порушення свого права на захист та на те, що у його справі не було справедливого судового розгляду. Заявник обвинувачувався у вчиненні розбою і умисного вбивства. Він стверджував, що у даному кримінальному провадженні його представляв не обраний ним на власний розсуд адвокат С., а Б., призначений слідчим проти волі заявника. Йому не надавалась допомога жодного захисника, коли його змусили надати зізнавальні показання під час відтворення обстановки та обставин події. Б. одночасно представляв його та іншого співобвинуваченого, що становило конфлікт інтересів (оскільки у їхніх відповідних показаннях були істотні розбіжності), який мав би перешкодити йому в цьому.

Судами не було встановлено порушення права заявника на захист. Постанова прокурора про призначення Б. захисником заявника була законною, оскільки на той час між заявником і С. не було укладено угоди про надання правової допомоги.

Правове обґрунтування: п. 1 ст. 6 вимагає, як правило, надання доступу до захисника з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого, гарантовані ст.6 Конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо зізнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» [ВП] (Salduz v. Turkey) [GC], заява № 36391/02, пункт 55, від 27 листопада 2008 року).

Як було роз’яснено Судом в рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC] (заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09, пункт 257, ЄСПЛ 2016), застосовуючи метод оцінки, викладений в рішенні у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), на першій стадії Суд має оцінити існування вагомих підстав обмеження доступу до захисника. Далі він має оцінити розмір шкоди, якої було завдано праву на захист у справі відповідним обмеженням. Якщо наявність вагомих підстав встановлено, необхідно провести комплексну оцінку провадження з метою визначення, чи було воно «справедливим» відповідно до цілей п. 1 ст.6 Конвенції. Якщо вагомих підстав для обмеження доступу до правової допомоги немає, Суд має з особливою ретельністю оцінити його справедливість, при цьому тягар доказування переходить до Уряду, який зобов’язаний переконливо продемонструвати, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду не було непоправно порушено обмеженням доступу до правової допомоги.

Висновки: право на захист було обмежено, оскільки заявник мав право на доступ до захисника під час проведення його першого допиту та слідчих дій, пов’язаних з цими злочинами. Участь захисника також була обов’язковою відповідно до національного законодавства, оскільки у зв’язку з висунутими проти нього обвинуваченнями йому загрожувало покарання у виді довічного позбавлення волі.

Суд також зазначає, що Уряд не зміг переконливо довести, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду справи заявника не було непоправно порушено у зв’язку з обмеженням доступу заявника до правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події за відсутності вагомих підстав.

Констатовані порушення: право на захист, право на загальну справедливість провадження (п. 1 та пп. «с» п. 3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на захист, право на справедливий судовий розгляд, правова допомога