Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 травня 2018 року

у справі «Садов’як проти України»

за заявою № 17365/14

Щодо дотримання принципу поваги до житла при виселенні з гуртожитку сім’ї військовослужбовця

Фабула справи: заявник вбачає порушення своїх прав у недотриманні принципу поваги до житла.

Справу було розпочато за заявою, яку подали до Суду проти України четверо громадян України: другий заявник є колишнім чоловіком першої заявниці, а третій і четверта заявники їхніми дітьми.

У серпні 2001 року другому заявнику, який був військовослужбовцем, було надано житлове приміщення в гуртожитку академії сухопутних військ для нього та його сім’ї. У 2005 році перша та другий заявники розірвали шлюб, і першу заявницю та її дітей було зараховано на облік для одержання соціального житла.

У серпні 2011 року військовий прокурор ініціював проти заявників провадження про виселення.

15 листопада 2012 року районний суд відмовив у задоволенні позову прокурора. Апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив рішення про виселення заявників. Суд встановив, що вони вселилися до спірного житлового приміщення без прийняття власником будівлі офіційного рішення про надання їм дозволу на проживання та без видачі їм ордера.

Заявники подали касаційну скаргу на це рішення. Вони зазначили, зокрема, що спірне житлове приміщення було їхнім єдиним житлом протягом більше десяти років, їхнє місце проживання було належним чином зареєстровано, та вони добросовісно сплачували всі платежі, пов’язані з орендою житлового приміщення. 20 листопада 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу заявників.

Після цього було відкрито виконавче провадження щодо виселення заявників.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див.рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, від 13 травня 2008 року).

У цій справі незрозуміло, чи було виконано оскаржуване рішення про виселення. Проте ця обставина не заважає Суду розглянути цю скаргу, оскільки покладений на заявників обов’язок звільнити житлове приміщення становив втручання у їхнє право на повагу до їхнього житла (див., наприклад, рішення у справі «Чосіч проти Хорватії» (<...>), заява № 28261/06, пункт 18, від 15 січня 2009 року).

Суд також зазначає, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно з законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див. згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), п. 42, 43). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див. згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), п. 44, та рішення у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції» (Winterstein and Others v. France), заява № 27013/07, підпункт «δ» пункту 148 та пункт 155, від 17 жовтня 2013 року).

Суд звертає увагу на аргумент Уряду (див. пункт 25), що будь-яке право на тимчасове проживання у відповідному житловому приміщенні було тісно пов’язане зі статусом військовослужбовця другого заявника, та що це право було втрачено у зв’язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення (див. пункт 10). Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені.

Висновки: коли національні суди дійшли висновку, що вселення не відповідало чинному законодавству, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, не були розглянуті такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх орендарями, та що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов’язані з орендою. Таким чином, рішення про виселення не ґрунтувалося на належних підставах, а, отже, не було необхідним у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: право на повагу до житла (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на житло, повага до житла, підстави для виселення з житла, рішення про виселення, виселення з гуртожитку, виселення з відомчого житла, виселення сім’ї військовослужбовця