Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 липня 2024 року

у справі «MATYUSHONOK v. UKRAINE»

за заявою № 34590/06

Щодо неналежного розслідування скарг про жорстоке поводження під час тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився на систематичне жорстоке поводження з ним під час тримання його під вартою та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо заборони жорстокого поводження та зобов’язання провести ефективне розслідування таких обвинувачень наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90, 100 і 101, ЄСПЛ 2015).

Розглядаючи цю скаргу у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування на національному рівні не вказувало на серйозні спроби перевірити твердження заявника про жорстоке поводження. Він зазначає, що твердження заявника були розглянуті винятково в межах дослідчих перевірок. Суд уже встановлював, що такі слідчі процедури не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див., рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями).

Висновки: дослідчі перевірки у справі заявника, головним чином, обмежувалися допитом працівників установ, чиї свідчення були прийняті беззастережно, та дослідженням журналів цих установ. Ані заявник, ані вказані ним свідки не були допитані. Суд також зазначає, що хоча відмови працівників медичної частини зареєструвати його тілесні ушкодження становили частину скарг заявника, органи державної влади неодноразово посилалися на відсутність таких задокументованих тілесних ушкоджень як на підставу для відхилення тверджень заявника про жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю доказів.

Крім того, як вбачається, до 2010 року органи державної влади не призначали судово-медичну експертизу заявника, попри численні скарги заявника на побиття. У результаті проведеного в 2010 році судово-медичного дослідження, яке було призначено за клопотанням заявника і, як вбачається, було єдиним доступним медичним доказом, на тілі заявника було виявлено сліди декількох тілесних ушкоджень різного типу, що загоїлися (див. деталі в таблиці у додатку). Уряд не надав жодних пояснень походженню цих тілесних ушкоджень. Він також не надав доказів, що заявник, який постійно перебував під вартою з моменту його затримання у жовтні 2003 року, отримав ці тілесні ушкодження до його поміщення під контроль органів державної влади.

Суд вважає наведені твердження достатніми для висновку, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження не відповідало вимогам статті 3 Конвенції, і держава несе відповідальність за зазнане заявником поводження, яке можна охарактеризувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: неналежні умови тримання під вартою, принцип заборони катування, неефективність розслідування