Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 листопада 2020 року

у справі «KORNILOVA v. UKRAINE»[1]

за заявою № 47283/14

Щодо обов’язку держави встановити будь-який релігійний мотив у діях обвинуваченого

Фабула справи: заявниця скаржилася, посилаючись на статтю 3 Конвенції, взяту окремо, та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, що органи державної влади не провели ефективного розслідування її побиття, зокрема, не викрили мотив релігійного упередження для його вчинення.

Заявницю вдарив чоловік, якого вона намагалася запросити на зібрання Свідків Єгови. Зрештою особа була визнана винною у заподіянні легких тілесних ушкоджень, їй було обрано покарання у виді штрафу та зобов’язано сплатити відшкодування шкоди.

Правове обґрунтування: Суд також зазначає, що органи державної влади вжили низку заходів для викриття можливих релігійних мотивів, що стали підґрунтям для вчинення обвинуваченим насильницького злочину. Його неодноразово допитували у зв’язку з цим, і заявниця мала можливість взяти участь в одночасному допиті щодо цього. Органи державної влади також вжили заходів для встановлення біографії обвинуваченого, що дало б їм можливість викрити будь-які вказівки на релігійний конфлікт чи упереджену поведінку.

Суд не переконаний аргументом заявниці, що первинне рішення органів державної влади кваліфікувати її побиття як злочин, передбачений статтею 125 Кримінального кодексу України, а не як злочин, передбачений статтею 161 Кодексу, саме собою становило невиконання процесуального обов’язку викриття будь-якого можливого мотиву вчинення злочину на ґрунті ненависті в діях В.С. У зв’язку з цим Суд повторює, що саме національні органи влади мають тлумачити та застосовувати національне законодавство (див., наприклад, рішення у справі «Де Томмазо проти Італії» [ВП] (De Tommaso v. Italy) [GC], заява № 43395/09, пункт 108, від 23 лютого 2017 року).

Суд також зазначає, що органи державної влади вжили низку заходів для викриття можливих релігійних мотивів, що стали підґрунтям для вчинення обвинуваченим насильницького злочину. Його неодноразово допитували у зв’язку з цим, і заявниця мала можливість взяти участь в одночасному допиті щодо цього. Органи державної влади також вжили заходів для встановлення біографії обвинуваченого, що дало б їм можливість викрити будь-які вказівки на релігійний конфлікт чи упереджену поведінку.

Суд встановлював, що не лише дії, які ґрунтуються виключно на характерних ознаках потерпілого, можуть бути кваліфіковані як злочини на ґрунті ненависті. На думку Суду, нападники можуть мати змішані мотиви, на які значною мірою впливають ситуативні фактори, а також їхнє упереджене ставлення до групи, до якої належить потерпілий (див. рішення у справі «Балаж проти Угорщини» (Balázs v. Hungary), заява № 15529/12, пункт 70, від 20 жовтня 2015 року). Однак у цій справі органи державної влади не розглянули можливість існування такого подвійного мотиву.органи державної влади не змогли пояснити, чому довіряли викладу подій, наданому обвинуваченим, зокрема щодо його мотивів, а не викладу, наданому заявницею та її співвіруючою Н.С. (див. для порівняння рішення у справі «Стойка проти Румунії» (Stoica v. Romania), заява № 42722/02, пункт 121, від 04 березня 2008 року), особливо з огляду на те, що їхній виклад подій залишався головним чином послідовним, тоді як обвинувачений змінив свої показання щодо вирішального питання про свій мотив.

Також органи державної влади жодним чином не прокоментували вживання обвинуваченим слова «штунди» стосовно заявниці та Н.С., що було явною вказівкою на його можливе релігійне упередження. Пояснення обвинуваченого, що він вживав цей термін, звертаючись до жінок загалом, не вбачається особливо переконливим з огляду на контекст. У будь-якому випадку жоден орган державної влади це не прокоментував. На обґрунтування рішень органів державної влади щодо мотиву В.С. негативно вплинуло використання ними юридичного формулювання «раптове виникнення неприязних відносин», а не надання будь-яких фактичних міркувань щодо його мотиву.

Висновки: у цій справі Суд вважає проблемним у поведінці органів державної влади не те, що вони ймовірно тлумачили будь-які сумніви щодо мотиву обвинуваченого на його користь, а те, що вони достатньою мірою не обґрунтували свої рішення, а саме не розглянули можливості подвійного мотиву його дій. При цьому вони не дотрималися свого обов’язку викриття будь-якого релігійного мотиву у діях обвинуваченого та встановлення, чи відігравали релігійні упередження роль у цих подіях.

Отже, було порушено статтю 14 Конвенції у поєднанні з процесуальним аспектом статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона дискримінації у поєднанні зі забороною катування у процесуальному аспекті (ст. 14 Конвенції у поєднанні з процесуальним аспектом ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, принцип заборони катування, релігійні злочини, насильницькі злочини