Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 червня 2021 року

у справі «BOYKO AND OTHERS v. UKRAINE»[1]

за заявами № 24753/13 та трьох інших

Щодо надмірної тривалості та необгрунтованості тримання під вартою

Фабула справи: один із заявника скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на свавільність його незадокументованого затримання 29 грудня 2007 року приблизно з 13 год 00 хв до 19 год 45 хв та необґрунтованість подальшого тримання його під вартою під час розслідування та судового розгляду, яке тривало до звільнення його під заставу 15 травня 2014 року. Він також скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції, що не зміг отримати відшкодування шкоди за порушення його прав за статтею 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: розглянувши скарги пана М. Клюя у контексті встановлених у практиці Суду загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у «Крянге проти Румунії» [ВП] (Creangă v. Romania) [GC], заява № 29226/03, пункти 84 та 88 – 93, від 23 лютого 2012 року), Суд по-перше, зазначає, що у матеріалах справи достатньо документів для висновку, що 29 грудня 2007 року приблизно з 13 год 00 хв заявника тримали у відділі міліції, і таке затримання становило позбавлення свободи. Жодних документів у зв’язку з цим затриманням не складалося до 19 год 45 хв того дня.

Суд повторює, що, як встановлено в його численній практиці, незадокументоване тримання особи під вартою є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених статтею 5 Конвенції, та вказує на найбільш серйозне порушення цього положення (див. серед інших джерел, рішення у справах «Смолік проти України» (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45 – 48, від 19 січня 2012 року; «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74 – 78, від 15 листопада 2012 року та «Белей проти України» [Комітет] (Beley v. Ukraine) [Committee], заява № 34199/09, пункти 46 і 59 – 61, від 20 червня 2019 року). Суд не вбачає підстав відходити від зазначеної практики у цій справі.

Суд також зазначає, що пан М. Клюй тримався під вартою у розумінні підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції: з 29 грудня 2007 року до 17 листопада 2010 року; з 02 лютого 2011 року до 13 лютого 2012 року; та з 24 травня 2012 року до 15 травня 2014 року

Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).

Висновки: Суд зауважує, що тяжкість висунутих проти пана М. Клюя обвинувачень та ризик його ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Згодом строк тримання його під вартою неодноразово продовжувався з посиланням або на ті самі причини, або взагалі без наведення жодних причин. З них не вбачалося, що суди ретельно оцінили індивідуальні факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за цих обставин на відповідних стадіях провадження. До того ж з плином часу тривале тримання пана М. Клюя під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав.

З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання пана М. Клюя під вартою на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.

Суд також вважає, що всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції пан М. Клюй не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його затриманням 29 грудня 2007 року та подальшим триманням під вартою до 15 травня 2014 року.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (пп. 1, 3, 5 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: незаконність запобіжних заходів, тривале позбавлення свободи, свавільне позбавлення свободи