Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 червня 2021 року

у справі «BOYKO AND OTHERS v. UKRAINE»

за заявами № 24753/13 та трьох інших

Щодо жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів

Фабула справи: заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників правоохоронних органів і непроведення належного розслідування відповідних скарг.

Правове обґрунтування: розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. в якості нещодавнього прикладу рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 та 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти.

Суд зазначає, що у згаданій справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173 – 180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

Висновки: Суд вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними. Тоді як деякі скарги не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували скарги заявників, що вони стали потерпілими від жорсткого поводження працівників правоохоронних органів. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників правоохоронних органів, Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони катування, тривале позбавлення свободи, свавільне позбавлення свободи