Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 липня 2021 року

у справі «ARCELORMITTAL AMBALAJ CELIGI SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI v. UKRAINE»

за заявою № 23819/11

Щодо відсутності належного обґрунтування судових рішень про скасування арбітражного рішення

Фабула справи: компанія-заявник скаржилася за статтями 6 та 13 Конвенції на ненадання національними судами належного обґрунтування своїх рішень про скасування арбітражного рішення.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що до його компетенції не належить розгляд стверджуваних помилок стосовно питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки вони не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією, – наприклад, коли у виключних випадках можна стверджувати, що помилки становлять несумісну зі статтею 6 Конвенції «несправедливість» (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2) [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015). Суд не повинен діяти як четверта інстанція, і тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 79, від 05 квітня 2018 року).

Суд також повторює, що згідно з його усталеною практикою стосовно належного відправлення правосуддя у рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» [ВП] (García Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Питання стосовно виконання судом свого обов’язку навести обґрунтування, яке виникає зі статті 6 Конвенції, можна вирішити лише з огляду на обставини справи. Однак, якщо аргумент у випадку його прийняття був вирішальним для результату розгляду справи, він може вимагати надання конкретної та чіткої відповіді суду у його рішенні (див., наприклад, рішення у справі «Петрович та інші проти Чорногорії» (Petrović and Others v. Montenegro), заява № 18116/15, пункт 41, від 17 липня 2018 року). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, буде порушено, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див., наприклад, рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року та «Мала проти України» (Mala v. Ukraine), заява № 4436/07, пункт 48, від 03 липня 2014 року).

Висновки: у цій справі національні суди скасували арбітражне рішення, встановивши, що арбітражний суд перевищив свою компетенцію, коли здійснив тлумачення змісту арбітражного застереження, оскільки сторони прямо не уповноважили його тлумачити положення контракту. Крім того, в українському примірнику контракту назва арбітражної установи, а саме МКАС, була вказана неправильно, і тому не можна було сказати, що сторони обрали цю установу. У національних судах компанія-заявник посилалася на статтю 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в якій визнано доктрину «компетенції-компетенції», тобто повноваження арбітражного суду ухвалювати рішення щодо власної компетенції. Вона також посилалася на активну участь підприємства «А.» в арбітражі та висунення підприємством «А.» заперечення лише щодо недотримання етапу проведення переговорів згідно з арбітражним застереженням, але не компетенції МКАС як такої.

Суд зауважує, що національні суди не надали відповідь на ці конкретні та важливі аргументи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування рішень національних судів.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: арбітражне провадження, вимоги до судових рішень, справедливість судового провадження