Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 червня 2024 року

у справі «TSIMEYKO v. UKRAINE»

за заявою № 32960/13

Щодо відсутності достатніх законних підстав для встановлення обмежень права на свободу зібрань

Фабула справи: заявник скаржився, посилаючись на статтю 11 Конвенції, на перешкоджання йому у проведенні публічних заходів перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року та перед Національним банком України 01 і 08 листопада 2012 року, а також з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року. Він також скаржився за цим же положенням, що постанова суду від 28 лютого 2013 року обмежила право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Заявник також скаржився, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції).

Правове обґрунтування: загальні принципи, застосовні у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 52 – 57, від 11 квітня 2013 року) та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 20981/13, пункти 11 – 13 і 25 – 33, від 07 грудня 2023 року).

Суд зауважує, що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову суду від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України. Пізніше працівники міліції висунула заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв’язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності, зазначивши, що він не порушив законодавства. Цього достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і було порушено це положення.

Висновки: Суд зазначає, що він детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, вбачається, що нормотворче право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання як свобода зібрань не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та стаття 182 Кримінального кодексу України, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань.

Констатовані порушення: свобода зібрань та об'єднання (ст. 11 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу мирних зібрань, обмеження конституційних прав, право на проведення масових заходів