Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 жовтня 2021 року

у справі «ZHUPAN v. UKRAINE»

за заявами №№ 38882/18 та 50200/19

Щодо незабезпечення виконання судового рішення про відібрання дитини від одного з батьків

Фабула справи: заявниця скаржилася за статтями 6 та 8 Конвенції на невиконання органами державної влади рішення суду щодо відібрання дитини від батька та про передачу дитини заявниці.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «К. та Т. проти Фінляндії» [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи стосовно позитивних зобов’язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені в згаданому рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 35 – 37 з подальшими посиланнями.

Беручи до уваги, що позитивне зобов’язання у цій сфері полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 36), Суд має визначити, чи вжили національні органи влади достатні заходи для виконання рішення суду від 03 листопада 2015 року про передачу дитини заявниці.

Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв’язків дитини із сім’єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров’ю та розвитку (див. рішення у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), заява № 878/13, пункт 72, від 09 квітня 2019 року з подальшими посиланнями).

Суд неодноразово встановлював у справах проти України, що невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46; та рішення у справах «Бондар проти Україна» [Комітет] (Bondar v. Ukraine) [Committee], заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року; «Швець проти України» [Комітет] (Shvets v. Ukraine) [Committee], заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року та згадане рішення у справі «Ген та інші проти України» (Gen and others v. Ukraine), пункт 68). Суд вважає, що ці висновки так само застосовні і до цієї справи.

Висновки: у цій справі, коли органи державної влади постійно стикалися з відмовою дуже маленької дитини спілкуватися з матір’ю, вони не забезпечили надання дитині належної професійної цільової підтримки; така підтримка була надзвичайно важливою для неї, аби звикнути до думки про проживання з матір’ю, а також забезпечити розуміння В., що згідно з обґрунтуванням судових рішень, які підлягали виконанню, це відповідало найкращим інтересам дитини. За конкретних обставин цієї справи така допомога становила частину необхідних заходів, вжиття яких органами державної влади розумно вимагалося для дотримання ними позитивних зобов’язань, передбачених статтею 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист сімейного життя, захист прав батьків, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини