Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 жовтня 2021 року

у справі «FESHCHENKO v. UKRAINE»

за заявою № 75394/13

Щодо невжиття органами державної влади належних заходів для розшуку та розслідування зникнення дитини за підозрілих обставин

Фабула справи: заявник стверджував, що органи державної влади не вжили належних заходів для розшуку та розслідування зникнення його дочки. Повноцінне розслідування розпочалося із запізненням, і недостатньою мірою фокусувалося на версії можливого вбивства його дочки.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що обов’язок держави вживати відповідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією, за відповідних обставин також поширюється на позитивне зобов’язання вживати оперативні запобіжні заходи для захисту особи, чиє життя знаходиться під загрозою у результаті злочинних дій іншої особи або у зв’язку із самоушкодженням (див. рішення у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), від

28 жовтня 1998 року, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998‑VIII, с. 3159, пункт 115). Таке позитивне зобов’язання виникатиме, якщо буде встановлено, що на момент подій органи державної влади знали або повинні були знати про існування реального та прямого ризику для життя встановленої особи чи осіб у результаті злочинних дій третіх осіб, і вони не вжили заходів у межах своїх повноважень, які, розумно їх оцінюючи, могли допомогти уникнути цього ризику (див. згадане рішення у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), пункт 116 та рішення у справі «Мастроматтео проти Італії» [ВП] (Mastromatteo v. Italy) [GC], заява № 37703/97, пункт 68, ЄСПЛ 2002-VIII). Таке позитивне зобов’язання також застосовувалося у справах стосовно зникнення за підозрілих обставин (див. рішення у справі «Жирар проти Франції» (Girard v. France), заява № 22590/04, пункт 66, від 30 червня 2011 року з подальшими посиланнями).

До того ж процесуальне зобов’язання провести ефективне офіційне розслідування за статтею 2 Конвенції виникатиме у випадках зникнення особи за обставин, коли можна вважати, що її життя знаходиться у небезпеці (див. згадане рішення у справі «Жирар проти Франції» (Girard v. France), пункт 67 з подальшими посиланнями). Це процесуальне зобов’язання застосовне незалежно від того, чи було виявлено тіло (див. у зв’язку з цим рішення у справі «Варнава та інші проти Туреччини» [ВП] (Varnava and Others v. Turkey) [GC], заява № 16064/90 та 8 інших, пункт 145, ЄСПЛ 2009). Мінімальні стандарти ефективності включають у себе вимоги, що розслідування має бути всебічним, незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а уповноважені органи державної влади повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України» (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine), заява № 54755/08, пункт 44, від 14 листопада 2013 року).

Висновки: залишається незрозумілим, чому повноцінне розслідування розпочалося із таким запізненням, у червні 2011 року, більш ніж через рік після зникнення. Ця значна і невиправдана затримка не була компенсована вжиттям комплексних слідчих дій у подальший період. Заявник наполягав на версії про вбивство дочки і вказував на необхідність вивчення конкретних фактів стосовно С., який виявився останнім, хто бачив Д. У відповідь заявник отримав лише підтвердження факту, що розслідування було неналежним, і загальні запевнення про вжиття у подальшому ефективних заходів.

Тим не менш, протягом наступних років розслідування продовжувало проводитися неефективно і цей факт неодноразово визнавали органи державної влади. Розглянувши наявні матеріали, Суд встановлює, що національні органи влади не виконали своїх зобов’язань про вжиття всебічних і своєчасних заходів для розшуку та розслідування підозрілого зникнення дочки заявника.

Констатовані порушення: право на життя у процесуальному аспекті (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: захист приватного життя, принцип ефективності розслідування, право на життя