Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 листопада 2021 року

у справі «TRETYAKOVA v. UKRAINE»

за заявою № 63126/13

Щодо неефективного розслідування смерті пацієнта внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником

Фабула справи: заявниця скаржилася, що її мати померла внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було.

Правове обґрунтування: Загальні принципи щодо процесуальних зобов’язань держави за статтею 2 Конвенції у контексті охорони здоров’я наведені в рішенні у справі «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» [ВП] (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal) [GC], заява № 56080/13, пункти 214 – 221, від 19 грудня 2017 року).

Суд повторює, що у справах, де порушення права на життя чи особисту недоторканність спричинено ненавмисно, процесуальне зобов’язання за Конвенцією щодо створення ефективної та незалежної судової системи не обов’язково вимагає надання кримінально-правового засобу юридичного захисту у кожному випадку. У конкретному випадку неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником це зобов’язання, наприклад, також може бути виконано, якщо правова система надасть потерпілим можливість отримати відшкодовування або виключно у порядку цивільного судочинства або у поєднанні з розглядом справи у порядку кримінального судочинства, що дозволить встановити відповідальність певних лікарів і отримати відповідне цивільно-правове відшкодування, як-то відшкодування завданої шкоди та оприлюднення рішення. Також можуть бути передбачені дисциплінарні заходи (див. рішення у справі «Во проти Франції» [ВП] (Vo v. France) [GC], заява № 53924/00, пункт 90, ЄСПЛ 2004‑VIII).

На відміну від випадків, пов’язаних із застосуванням летальної сили представниками держави, коли компетентні органи державної влади зобов’язані за власною ініціативою розпочати розслідування, у випадках неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником, коли смерть була спричинена ненавмисно, процесуальні зобов’язання держав можуть виникати після ініціювання провадження родичами померлого (див. згадане рішення у справі «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal), пункт 220).

Статтю 2 Конвенції не буде дотримано, якщо захист, забезпечений національним законодавством, існуватиме тільки в теорії: насамперед він повинен також ефективно працювати на практиці. Отже, Суд повинен розглянути, чи можуть наявні засоби юридичного захисту у сукупності, як вони передбачені законодавством та застосовуються на практиці, вважатися юридичними засобами, здатними встановити факти, притягнути до відповідальності винних осіб і надати відповідне відшкодування потерпілому. Іншими словами, замість того, щоб оцінювати правовий режим in abstracto, Суд повинен розглянути, чи розв’язала правова система загалом відповідне питання належним чином (див. рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пункт 67, від 16 січня 2014 року з подальшими посиланнями).

Суд зауважує, що заявниця послідовно висувала свої скарги в межах кримінального процесу на національному рівні. Ніщо не свідчить, що смерть матері заявниці була спричинена навмисно, а обставини настання такої смерті були такими, щоб викликати підозри стосовно цього. Тому стаття 2 Конвенції не обов’язково вимагає застосування кримінально-правового засобу. Проте, оскільки положення національного кримінально-процесуального законодавства передбачали можливість спільного розгляду кримінальної та цивільно-правової відповідальності за вчинення тих самих протиправних дій, Суд вважає, що заявниця діяла належним чином, вирішивши домагатися розгляду справи відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, і це до того ж передбачало процесуальні переваги у зв’язку з тягарем доведення та судовими витратами (див. рішення у справі «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), заява № 45076/05, пункт 78, від 05 грудня 2013 року та згадане рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), пункт 80).

Висновки: оцінюючи ефективність кримінального провадження, Суд зазначає, що близько п’яти з половиною років випадок розслідувався шляхом проведення дослідчих перевірок. Проте Суд уже встановив, що такі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена. До того ж у цій справі постанови з висновками досудової перевірки неодноразово скасовувалися вищими органами як необґрунтовані, що вказувало на існування структурної проблеми.

Під час повноцінного розслідування, розпочатого у 2008 році та закінченого в 2012 році, органи державної влади визнали, що надана матері заявниці допомога була неналежною, однак вони закрили цю справу, оскільки було неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між медичною помилкою і смертю пацієнтки. Відсутність результатів розтину тіла була, вочевидь, однією з основних підстав для закриття справи. За таких обставин випливає, що спосіб проведення перевірок і розслідування у кримінальній справі підірвав принцип ретельного розгляду основних фактів справи. Суд також вказує на те, що коли 19 лютого 2013 року суд першої інстанції ухвалив постанову про закриття справи, загальна тривалість провадження уже перевищила дев’ять років і вісім місяців й, враховуючи наведені міркування, на той момент таке розслідування було неефективним.

З огляду на наведене Суд вважає, що, зіткнувшись із небезпідставною скаргою на неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником, що призвело до смерті матері заявниці, національна система загалом не забезпечила ефективне реагування, яке б відповідало обов’язку держави за статтею 2 Конвенції.

Констатовані порушення: право на життя у процесуальному аспекті (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: захист прав на життя, принцип ефективності розслідування, неналежна медична допомога