Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 листопада 2021 року

у справі «N. v. ROMANIA (No. 2)»

за заявою № 38048/18

Щодо порушення прав особи у провадженнях про позбавлення її цивільної дієздатності та зміни опікуна

Фабула справи: заявник скаржився, що органи влади змінили його опікуна у провадженні, учасником якого він не був, і що він був підданий дискримінації на основі психічної хвороби та соціального статусу. Заявник також указував, що опіка була встановлена автоматично, оскільки закон не передбачав індивідуального оцінювання його ситуації; застосований захід ґрунтувався на його психічній хворобі та відсутності сімейної підтримки, жодних альтернативних рішень органами влади запропоновано не було.

Заявник подав свою першу заяву до ЄСПЛ щодо законності перебування в психіатричному закладі. У своєму рішенні N. v. Romania (no. 59152/08) від 28 листопада 2017 року ЄСПЛ, зокрема, установив, що принаймні з 11 вересня 2007 року (дата першого перегляду законності утримування) жодної правової підстави виправдання ув’язнення заявника в психіатричному закладі не було, оскільки національні суди не визначили, що він становив небезпеку, як того вимагає національне законодавство. На підставі статті 46 Конвенції ЄСПЛ вказав, що органи влади мають без затримки виконати рішення суду про звільнення заявника за умов, що відповідають його потребам, і рекомендував Румунії переглянути загальні заходи для забезпечення того, щоб: 1) ув’язнення осіб у психіатричних закладах було не свавільним, а законним і виправданим; 2) будь-які особи, утримувані в таких установах, мали право на провадження з належними процесуальними гарантіями з метою забезпечення оперативного ухвалення рішення суду про законність такого ув’язнення.

У грудні 2017 року тези нового психіатричного висновку були такими, як і в першому висновку. Новий психіатричний висновок містив рекомендацію подальшого позбавлення заявника цивільної дієздатності. Заявник подав скаргу, проте безуспішно. Надалі, у травні 2018 року, заявника було переведено до іншої психіатричної установи й призначено нового опікуна, оскільки попередній перебував далеко від цієї установи. Заявник не був учасником цього провадження.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вказав, що хоча захід із позбавлення заявника цивільної дієздатності було вжито в його інтересах та інтересах інших осіб, чинне законодавство не давало можливості індивідуального оцінювання його становища. Окружний суд визнав, що законодавство не передбачало більш детальної реакції на проблему заявника, тоді як Конституційний суд розмежовував повну дієздатність та повну недієздатність, проте не передбачав «індивідуалізованої відповіді». Крім того, Конституційний суд у своєму рішенні від 16 липня 2020 року визнав, що відповідні правові положення були неконституційними й порушували міжнародні зобов’язання держави із захисту прав осіб з інвалідністю.

Висновки: ЄСПЛ розглянув питання того, чи був необхідним захід із повного позбавлення заявника цивільної дієздатності і, зокрема, чи було сумісним законодавство, що передбачало такий загальний захід, із вимогами Конвенції. Він підкреслив, що правові положення означали, що фактичні потреби та бажання заявника не враховували в процесі ухвалення рішення. У результаті права заявника за статтею 8 Конвенції були обмежені законом більше, аніж це було суворо необхідно. Тому було порушення статті 8 Конвенції в цьому аспекті.

Намагаючись з’ясувати, чи була необхідною зміна законного опікуна, ЄСПЛ зауважив, що заявник був виключений із провадження лише тому, що до нього була встановлена опіка, без жодного розгляду його фактичної здатності розуміти питання та висловлювати побажання. Крім того, ЄСПЛ не переконався в тому, що заявник мав реальну здатність оскаржити рішення, не в останню чергу тому, що, як установлено, це рішення так і не було йому вручене. Під час ухвалення рішення стан здоров’я заявника не був належно оцінений і не було враховано всіх думок та інтересів. ЄСПЛ не переконався в тому, що процедура супроводжувалася гарантіями, що були пропорційними серйозності втручання і відповідним інтересам. Рішення про зміну законного опікуна не обґрунтовувалося відповідними та достатніми підставами й було непропорційним. Тому в цьому аспекті також було порушено статтю 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) стосовно заявника, позбавленого дієздатності; право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) у зв’язку із зміною опікуна.

Ключові слова: повага до приватного, обмеження цивільної дієздатності, захист здоров’я