Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 листопада 2021 року

у справі «TSENTR “UKRASA” v. UKRAINE»

за заявою № 2836/10

Щодо повторного розгляду господарського спору між тими самими сторонами

Фабула справи: підприємство-заявник скаржилося за статтею 6 Конвенції, що національні суди двічі розглянули той самий спір між тими ж сторонами.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП] (Brumărescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999‑VII).

Цей принцип не дозволяє стороні вимагати перегляд рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу є виправданим, лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003‑IX).

Крім того, Суд зауважує, що в усіх правових системах сила res judicata рішень має обмеження ad personam, а також щодо матеріального обсягу (див., наприклад, рішення у справах «Кехайя та інші проти Болгарії» (Kehaya and Others v. Bulgaria), заяви № 47797/99 та № 68698/01, пункт 66, від 12 січня 2006 року; «Брлетич проти Хорватії» (Brletić v. Croatia), заява № 42009/10, пункт 43, від 16 січня 2014 року; ухвали щодо прийнятності у справах «Михайлова проти Болгарії» (Mihaylova v. Bulgaria), справа № 30942/04, пункт 35, від 13 січня 2015 року та «Шулія проти Литви» [Комітет] (Šulija v. Lithuania) [Committee], заява № 76618/16, пункт 35, від 29 січня 2019 року).

Суд зауважує, що у провадженні № 12/254 національні суди ухвалили свої рішення стосовно питань дійсності (i) прилюдних торгів з продажу будівлі від 02 липня 2004 року, (ii) акта про придбання будівлі з прилюдних торгів від 02 липня 2004 року та (iii) свідоцтва про право власності підприємства-заявника на будівлю, і визнали їх дійсними. У провадженні № 15/140 національні суди визнали недійсними (i) прилюдні торги з продажу будівлі від 02 липня

2004 року, (ii) акт про придбання будівлі з прилюдних торгів від 02 липня 2004 року та (iii) свідоцтво про право власності підприємства-заявника на будівлю. Враховуючи, що позовні вимоги в обох провадженнях були ідентичними, Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що головне питання у провадженні № 12/254 полягало у стверджуваній незаконній передачі будівлі підприємству «Р.А.С.».

Суд також зауважує, що у провадженні № 12/254 підприємство «Р.А.С.» могло заявити самостійні вимоги, якби вважало, що його права мали бути захищені (див. пункт 28). Проте воно брало участь як третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог. Підприємство «Р.А.С.» повністю підтримало позицію свого підприємства-засновника ВАТ, яке вимагало визнання прилюдних торгів і пов’язаних з ними документів недійсними, стверджуючи, inter alia, що будівля була власністю ВАТ. У провадженні № 15/140 підприємство «Р.А.С.» вимагало визнання недійсними прилюдних торгів і пов’язаних з ними документів, стверджуючи, тим не менш, що будівля належала підприємству «Р.А.С.».

Висновки: Суд не може погодитися з твердженням, що рішення у провадженні № 2a-414/07 виправдовували звернення до національних судів з тим же питанням для його повторного розгляду. У зв’язку з цим Суд посилається на твердження Господарського суду Рівненської області в його рішенні від 17 серпня 2005 року, в якому він вказав, що підприємство «Р.А.С.» не оскаржило дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом. Суд також зауважує, що підприємство «Р.А.С.» почало оскаржувати дії Державної виконавчої служби лише після ухвалення остаточного рішення у провадженні № 12/254, під час якого було відмовлено у задоволенні позовних вимог, які воно повністю підтримало. За таких обставин Суд вважає, що дії підприємства «Р.А.С.», вжиті ним під час проваджень № 2а-414/07 та № 15/140, були спрямовані на визнання недійсними наслідків судових рішень у провадженні № 12/254.

Насамкінець, провадження № 15/140 нівелювало результати судового провадження № 12/254, позбавивши його остаточне рішення юридичної сили та призвівши до порушення принципу юридичної визначеності.

Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, принцип остаточного судового рішення, принцип res judicata, майнові спори