Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 січня 2022 року

у справі «OKSANICH v. UKRAINE»

за заявою № 64627/13

Щодо незаконності тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився, що тримання його під вартою з 13 березня до 02 вересня 2013 року було незаконним, оскільки порушувало національне законодавство. Він також скаржився, що тримання його під вартою протягом цього періоду було тривалим, а ухвали національних судів, якими санкціонувалося тримання його під вартою, не ґрунтувалися на відповідних і достатніх підставах. Він також скаржився, що Апеляційний суд Київської області (далі – апеляційний суд) у своїй ухвалі від 08 квітня 2013 року не оцінив його можливість дотримуватися умови про внесення застави. Насамкінець, заявник скаржився на порушення його права на перевірку законності тримання під вартою і відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням його під вартою. Заявник посилався на пункти 1, 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» у пункті 1 статті 5 Конвенції по суті посилаються на національне законодавство та встановлюють зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Хоча саме національні органи влади (зокрема суди) повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство, відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції недотримання національного законодавства призводить до порушення Конвенції, тому Суд може та повинен розглянути, чи було дотримано такий закон (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії» [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004‑II).

Висновки: не роблячи припущення, чи був ризик переховування заявника від слідства у січні 2013 року поважною причиною для ухвалення судами рішень про тримання його під вартою протягом розглянутого періоду, національні суди не пояснили у своїх рішеннях, яким чином тримання заявника під вартою понад максимальний однорічний строк можна було вважати сумісним із вимогами КПК України. Уряд також не надав відповідних пояснень у своїх зауваженнях під час обміну зауваженнями між сторонами.

У контексті викладеного Суд вважає, що тримання заявника під вартою у період з 13 березня до 02 вересня 2013 року не відбувалося «відповідно до процедури, встановленої законом». Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення свободи, законність попереднього ув'язнення, запобіжні заходи