Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «ZHVAVYY v. UKRAINE»

за заявою № 6781/13

Щодо непропорційності притягнення до відповідальності за наклеп

Фабула справи: посилаючись на статті 6 і 13 Конвенції, заявник, головним чином, скаржився, що визнання його відповідальним за наклеп на К.В. не могло вважатися необхідним у демократичному суспільстві та порушило його право на свободу вираження поглядів.

Правове обґрунтування: загальні принципи, застосовні у справах щодо конфлікту між правом, гарантованим статтею 10 Конвенції, та правами особи, якої стосуються оскаржувані твердження, наведені в рішеннях у справах «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» [ВП] (Axel Springer AG v. Germany) [GC], заява № 39954/08, пункти 83 і 84, від 07 лютого 2012 року) та «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 і № 60641/08, пункти 104 – 107, ЄСПЛ 2012).

Суд не може погодитися з Урядом, що застосована до заявника санкція була належною з огляду на обставини справи, а наведені національними органами влади підстави для її виправдання були відповідними та достатніми.

Формулювання, щодо яких заявник був визнаний відповідальним, становили собою твердження, що К.В., високопоставлена посадова особа системи правосуддя, використовував свій вплив на суддів, правоохоронні органи та працівників підприємства, аби допомогти своїй дружині та Ч. позбавити заявника його майна (частки та посади в підприємстві). Хоча ці обвинувачення були серйозними, використані формулювання не були грубими, образливими чи надмірними. До того ж оскаржувані твердження були наведені у письмових зауваженнях, поданих до судів під час судового розгляду, та в листуванні з правоохоронними органами, а не публічно (див. рішення у справах «Безим’янний проти Росії» (Bezymyannyy v. Russia), заява № 10941/03, пункт 39, від 08 квітня 2010 року та «Сірик проти України» (Siryk v. Ukraine), заява № 6428/07, пункт 45, від 31 березня 2011 року), наприклад, усно в присутності представників громадськості (див. в якості протилежного прикладу рішення у справі «Яновський проти Польщі» [ВП] (Janowski v. Poland) [GC], заява № 25716/94, пункт 33, ЄСПЛ 1999-I), а також не було залучено преси чи іншої форми розголосу (див. в якості протилежного прикладу ухвалу щодо прийнятності у справі «Кутан проти Франції» (Coutant v. France), заява № 17155/03, від 24 січня 2008 року та рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 140, ЄСПЛ 2015). Таким чином, будь-який негативний вплив на репутацію K.В. внаслідок висловлення заявником своїх тверджень був досить обмежений.

Крім того, твердження, наведені заявником у скаргах до правоохоронних органів, були висловлені з основною метою їхньої перевірки компетентними органами державної влади. Ніщо не свідчить, що заявник діяв поза встановленими законодавством межами для подання таких скарг (див. рішення у справі «Захаров проти Росії» (Zakharov v. Russia), заява № 14881/03, пункт 26, від 05 жовтня 2006 року та згадане рішення у справі «Сірик проти України» (Siryk v. Ukraine), пункт 42). Лише той факт, що подання скарг призвело до проведення розслідування, не можна розглядати як надмірне зазіхання на репутацію K.В. (див. рішення у справі «Шаханов та Палфріман проти Болгарії» (Shahanov and Palfreeman v. Bulgaria), заяви № 35365/12 і № 69125/12, пункт 63, від 21 липня 2016 року).

Використання заявником таких фраз, як «по скільки мені відомо», «бистріше всього», «вважаю» та «виходячи з наведеного», свідчить, що деякі з його тверджень були оціночними судженнями, які відображали його суб’єктивну оцінку поведінки К.В. Тягар доведення щодо цих тверджень, вочевидь, було неможливо задовольнити (див. рішення у справі «Савітчі проти Молдови» (Savitchi v. Moldova), заява № 11039/02, пункт 49, від 11 жовтня 2005 року).

Висновки: Суд вказує на значну суму відшкодування, яку був зобов’язаний сплатити заявник. З огляду на характер тверджень заявника, спосіб вираження, і вплив, який вони могли мати на К.В., Суд не переконаний, що існували виняткові обставини, які виправдовували застосування такого суворого покарання (див. щодо відповідних принципів рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункти 175 – 176, ЄСПЛ 2015).

З огляду на зазначені міркування Суд вважає, що провадження про захист честі та гідності призвело до надмірного та непропорційного тягаря, покладеного на заявника. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, право на оціночні судження, право на свободу вираження поглядів