Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «ROMANYUK v. UKRAINE»[1]

за заявою № 77909/12

Щодо необгрунтованості тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився на порушення пасивного виборчого права заявника за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції у двох аспектах: визнання недійсними результатів виборів 28 жовтня 2012 року в його окрузі та скасування його реєстрації на повторних парламентських виборах в окремих округах 15 грудня 2013 року у зв’язку з його тимчасовим виїздом до Італії. Заявник також скаржився, що постанова суду про тримання його під вартою в межах кримінального провадження, яке було порушено щодо нього в Україні 30 січня 2013 року і, яке призвело до його однотижневого тримання під вартою в Італії у березні 2013 року, суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: загальні відповідні принципи наведені, наприклад, в рішенні у справі «Васілічук проти Республіки Молдова» (Vasiliciuc v. the Republic of Moldova), заява № 15944/11, пункти 34 – 36, від 02 травня 2017 року).

Висновки: Суд не вважає, що позбавлення заявника свободи ґрунтувалося на «обґрунтованій підозрі у вчиненні ним правопорушення». Він зазначає, що пред’явлені йому обвинувачення у 2013 році стосувалися «незакінченого замаху» на привласнення коштів, нібито вчиненого за приблизно п’ять років до цього. Як прямо зазначено в усіх відповідних документах, згадане привласнення не було закінчено лише тому, що заявник та інший підозрюваний не подали заяву про реєстрацію передачі майна. Ніколи не стверджувалося, що вони мали для цього якісь перешкоди. Ці міркування змусили Міланський суд відхилити запит українських органів державної влади про видачу заявника у липні 2013 року

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: принципи виборчого права, захист виборчих прав, оскарження під час виборчого процесу, незаконне затримання