Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «NADTOCHIY v. UKRAINE»

за заявою № 32899/13

Щодо позбавлення права власності на земельну ділянку, отриману у межах безоплатної приватизації

Фабула справи: заявниця скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що позбавлення її земельної ділянки не мало законної мети, оскільки на ній не було зведено багатоквартирної забудови; що всупереч принципу юридичної визначеності друге провадження, внаслідок якого її позбавили земельної ділянки, включало повторний розгляд питань, які були розглянуті в межах першого провадження, яке закінчилося ухваленням остаточного рішення; і вона не отримала жодного відшкодування шкоди, хоча була позбавлена земельної ділянки з вини органів державної влади.

04 червня 2008 року Сумська міська рада (далі – Рада) в межах процесу приватизації безкоштовно надала заявниці земельну ділянку для будівництва житлового будинку. Вона планувала розпочати будівельні роботи протягом двох років, але не зробила цього, а натомість використовувала земельну ділянку переважно для городництва. З цієї причини у серпні 2011 року заступник прокурора Сумської області звернувся з цивільним позовом проти заявниці, вимагаючи визнати недійсним її право власності на земельну ділянку (далі – перше провадження). Він також доводив, що цільове використання земельної ділянки суперечило генеральному плану міста та порушувало право міста на будівництво багатоквартирної житлової забудови на цій земельній ділянці. Остаточним рішенням Апеляційного суду Сумської області від 09 лютого 2012 року було відмовлено у задоволенні позову прокурора на підставі того, що він не оскаржив рішення Ради від 04 червня 2008 року, а факт використання заявницею земельної ділянки для городництва не був підставою для позбавлення її ділянки. Пізніше в лютому 2012 року прокурор звернувся з другим позовом, цього разу проти Ради та заявниці, посилаючись на подібні підстави і також стверджуючи, що рішення Ради від 04 червня 2008 року не ґрунтувалося на детальному плані території та конкретних межах забудови (далі – друге провадження). 25 липня 2012 року рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми, яке зрештою 18 січня 2013 року залишив без змін Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було задоволено другий позов прокурора: визнано недійсним рішення Ради від 04 червня 2008 року та право власності заявниці на земельну ділянку, а земельну ділянку повернуто у власність територіальної громади. Зокрема, суди встановили, що під час ухвалення рішення про передачу земельної ділянки заявниці Рада не розробила детальний план території та конкретні межі забудови, тим самим не забезпечивши інтереси громади.

Правове обґрунтування: Відповідні загальні принципи, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, застосовні до випадків позбавлення майна, як у цій справі, наведені, серед інших джерел, в рішенні у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункти 41, 42 і 45, від 16 лютого 2017 року).

Насамперед Суд зазначає, що хоча питання, розглянуті у провадженнях, порушених на підставі двох позовів прокурора, мали багато подібного, вони не були ідентичними. Зокрема, на відміну від першого провадження, друге провадження містило додаткові питання, пов’язані з процесом, який призвів до ухвалення рішення Ради від 04 червня 2008 року. Питання розглянуті в цих провадженнях також не дублювалися настільки, щоб друге провадження можна було розглядати як повторний розгляд спору, вирішеного в першому провадженні, а тому і як порушення питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Дечева та інші проти Болгарії» (Decheva and Others v. Bulgaria), заява № 43071/06, пункти 53 – 58, від 26 червня 2012 року).

Загалом, незважаючи на аргументи заявниці про протилежне та з огляду на обґрунтування, наведене у відповідних судових рішеннях, Суд готовий виходити з припущення, що відповідне втручання ґрунтувалося на національному законодавстві та переслідувало законну мету в суспільних інтересах, а саме: забезпечення найбільш ефективного використання земельної ділянки, що належала територіальній громаді.

Водночас Суд вважає, що відповідне втручання було непропорційним цій меті.

Зокрема, заявниця добросовісно набула право власності на земельну ділянку, не знаючи, що передаючи ділянку заявниці, Рада не забезпечила вжиття необхідних заходів з огляду на інтереси громади. Отже, на неї не мали покладатися всі негативні наслідки за помилку, допущену цим органом, без надання компенсації чи іншого виду належного відшкодування (див. рішення у справі «Томіна та інші проти Росії» (Tomina and Others v. Russia), заява № 20578/08 та 19 інших заяв, пункт 39, від 01 грудня 2016 року).

Оскільки Уряд стверджував, що компенсація у справі заявниці не була необхідною, адже вона отримала земельну ділянку безкоштовно, Суд повторює, що це не виключає встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 46 та рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine), заяви № 846/16 і № 1075/16, пункт 143, від 22 травня 2018 року з подальшими посиланнями). Стосовно аргументу Уряду, що після позбавлення заявниці відповідної земельної ділянки вона могла скористатися своїм правом на приватизацію іншої земельної ділянки, Суду не було надано інформації, яка б доводила, що подібна земельна ділянка фактично була в її розпорядженні.

Насамкінець, оскільки Уряд вказав на той факт, що заявниця не розпочала будівництво будинку на земельній ділянці відповідно до умов, на яких їй було надано право власності, а натомість використовувала її для городництва, Суд посилається на висновок національних судів, що заявниця не могла бути позбавлена права власності на земельну ділянку на цій підставі.

Висновки: Суд визнає, що позбавлення заявниці земельної ділянки, яку вона добросовісно отримала і використовувала протягом близько чотирьох років, без надання жодної компенсації чи іншого виду належного відшкодування поклав на неї непропорційний тягар, і у зв’язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: порушення права власності, захист земельних прав, право на мирне володіння своїм майном