Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «KOLESNIKOV v. UKRAINE»

за заявою № 988/13

Щодо незаконності продовження строку тримання під вартою у спосіб повторних затримань

Фабула справи: заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування.

Правове обґрунтування: коли постає питання про «законність» взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано «порядок, встановлений законом», Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак лише дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля. Один зі встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним», якщо, незважаючи на дотримання національного законодавства, матиме місце недобросовісність або введення в оману органами державної влади, або коли органи державної влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (див. рішення у справі «С., В. та А. проти Данії» [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заява № 35553/12 та 2 інших, пункти 74 і 76, від 22 жовтня 2018 року з подальшими посиланнями).

Суд зауважує, що з листопада 2008 року до липня 2009 року щодо заявника було порушено три кримінальні справи за підозрою у вчиненні шахрайства. Обвинувачення проти нього спочатку були об’єднані в межах першої справи. У межах цієї справи заявника взяли під варту згідно з постановою Печерського суду від 05 червня 2009 року. Хоча Печерський суд не встановив строк тримання заявника під вартою, згідно з національним законодавством воно не могло тривати довше двох місяців, тобто до 05 серпня 2009 року.

Після відмови Печерського суду 27 липня 2009 року продовжити строк тримання заявника під вартою, наступного дня щодо нього була порушена ще одна кримінальна справа за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин (третя справа). У межах цієї справи заявника повторно затримали 29 липня 2009 року, коли він усе ще перебував у Київському СІЗО. 03 серпня 2009 року його знову затримали у Київському СІЗО, і знову в межах розслідування першої справи. 05 серпня 2009 року Шевченківський суд відмовив у задоволенні подання слідчого про взяття заявника під варту в межах розслідування третьої справи, і 06 серпня 2009 року заявника офіційно звільнили під підписку про невиїзд.

Суд зазначає, що насправді заявника не звільнили, а натомість того ж дня його знову затримав слідчий. Варто зазначити, що 06 серпня 2009 року заявника затримали в межах другої справи, порушеної 09 квітня 2009 року. Ані наявні матеріали, ані зауваження Уряду не містять пояснень щодо об’єктивних підстав затримання заявника в межах останньої справи, порушеної за чотири місяці до цього. Крім того, тоді як друга справа, вочевидь, розслідувалась у Черкаській області, заявника затримали на вулиці в м. Київ біля ІТТ.

Насамкінець, Суд не може не зазначити, що 22 вересня 2009 року всі три справи були остаточно об’єднані в одне провадження, яке розслідували слідчі ГСУ МВС України у м. Київ, зокрема слідчий Ш., який розслідував першу і третю справи. Подальше продовження строку тримання заявника під вартою ухвалили Печерський суд та суди вищих інстанцій, розташовані у м. Київ.

Суд зазначає, що повторні затримання заявника 29 липня 2009 року та 03 і 06 серпня 2009 року формально відповідали застосовним на той момент національним процесуальним нормам, оскільки були здійснені у межах різних справ.

Дійсно, формально були висунуті обвинувачення, які відрізнялися від тих, що були підставою для первинного затримання, хоча всі обвинувачення становили частину однієї групи справ стосовно декількох епізодів вчинення шахрайства за обтяжуючих обставин. Крім того, матеріали справ за обвинуваченнями, які стали підставою для його повторного затримання, були долучені до первинної кримінальної справи у вересні 2009 року.

Висновки: підстави порушення нових справ були подібними, і Уряд не довів, що затримання заявника та подальші повторні затримання були необхідними та виправданими. Ні з матеріалів справи на національному рівні, ні з зауважень Уряду не випливає, що такі повторні затримання були здійснені сумлінно в межах справ, які розслідувала група слідчих з різних регіонів України. Ні відповідні протоколи затримання, ні рішення судів про тримання заявника під вартою в межах окремих справ не містять конкретних підстав, які б виправдовували таке тримання під вартою. До завдань Суду не входить оцінювати стратегію, обрану органами досудового розслідування у кримінальному провадженні, однак послідовність подій (зокрема, порушення нових кримінальних справ, що призвело до повторного затримання заявника одразу після того, як закінчився строк застосування попередніх підстав тримання його під вартою) створює враження, що органи досудового розслідування скоординували свої дії, щоб тримати заявника під вартою.

На думку Суду, у контексті усіх цих елементів узятих разом, поведінка прокуратури стосовно забезпечення продовження строку тримання заявника під вартою після постанов Печерського суду про його звільнення була свавільною та несумісною з принципом юридичної визначеності, а також суперечила принципу верховенства права.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) у зв’язку з повторним затриманням заявника 29 липня та 03 і 06 серпня 2009 року, а також триманням його під вартою з 05 до 25 серпня 2011 року і з 25 серпня 2011 року до 27 квітня 2015 року.

Ключові слова: законний арешт, позбавлення свободи, необгрунтованість тримання під вартою