Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «KADUSHKEVYCH v. UKRAINE»

за заявою № 21702/14

Щодо порушення порядку затримання підозрюваного

Фабула справи: заявник скаржився, що його затримання як свідка та подальше тримання під вартою як підозрюваного були свавільними та необґрунтованими, і його не було звільнено з-під варти негайно після внесення застави. Він також скаржився, що у нього не було достатньо часу та можливостей для ознайомлення з матеріалами справи під час судового засідання щодо законності його затримання.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що коли постає питання про «законність» взяття під варту, у тому числі чи було дотримано «порядок, встановлений законом», Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак недостатньо лише відповідності національному законодавству: пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля. Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним», коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, матиме місце недобросовісність або введення в оману органами державної влади, або коли органи державної влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (див. рішення у справі «С., В. та А. проти Данії» [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заява № 35553/12 та 2 інші заяви, пункти 74 і 76, від 22 жовтня 2018 року з подальшими посиланнями).

Суд зауважує, що основним питанням у цій справі, як воно наведено у формулярі заяви та в інших відповідних документах, є свавільність затримання заявника 19 вересня 2013 року.

Суд зазначає, що сторони не надали копію протоколу затримання заявника 19 вересня 2013 року. Проте з клопотання слідчого про його затримання вбачається, що його затримали для допиту у справі № 091. З цього випливає, що позбавлення його свободи потенційно могло підпадати під дію підпункту «b» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Висновки: Суд зазначає, що ні в доводах сторін, ні в наявних документах немає вказівок про допит заявника як свідка у справі № 091 після його затримання. Суд також бере до уваги події, які передували затриманню заявника, зокрема направлення слідчим запитів про дані про особу заявника у зв’язку з «притягненням до кримінальної відповідальності» та постанову слідчого від 18 вересня 2013 року про виділення певних матеріалів зі справи № 091 та долучення до справи № 679. Суд вважає, що формулювання, використані слідчим у його запитах і постанові, не залишають жодних сумнівів, що перед затриманням 19 вересня 2013 року органи державної влади вважали заявника підозрюваним. Крім того, Суд зазначає, що Уряд не надав пояснень, чому працівники міліції не дотрималися стандартного порядку затримання підозрюваного.

З огляду на зазначене та за відсутності доказів про протилежне Суд вважає, що затримання заявника 19 вересня 2013 року, було офіційно здійснене для допиту його у зв’язку зі справою № 091, насправді мало іншу мету, а саме: притягнути його до кримінальної відповідальності у справі № 679.

Отже, Суд доходить висновку, що затримання заявника 19 вересня 2013 року було свавільним і порушувало національне законодавство. З цього випливає, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з цим.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: процедура затримання, позбавлення свободи, незаконне затримання