Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 вересня 2022 року

у справі «AVRAAMOVA v. UKRAINE»[1]

за заявою № 2718/12

Щодо необґрунтованої тривалості тримання особи під вартою під час досудового розслідування

Фабула справи: заявниця стверджувала, що тримання її під вартою під час досудового розслідування було необґрунтованим і тривалим.

Правове обґрунтування: застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 та 102, від 05 липня 2016 року).

Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції заявниця перебувала під вартою з 25 серпня до 19 грудня 2011 року. Таким чином, тримання її під вартою під час досудового розслідування тривало приблизно чотири місяці.

Суд також зауважує, що тяжкість висунутих проти заявниці обвинувачень і ризик її ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявниці під вартою до визнання її винною, за винятком постанови від 08 грудня 2010 року, в якій взагалі не було наведено жодних підстав. Суд зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин відповідних стадій провадження.

Суд також зазначає, що, продовжуючи строк тримання заявниці під вартою 21 жовтня 2011 року, суд послався на невизнання нею своєї вини. Ця частина обґрунтування вбачається невідповідною, оскільки суперечить важливим елементам концепції справедливого судового розгляду, таким як право не свідчити проти себе та презумпція невинуватості (див. рішення у справі «Луценко проти України» (Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, пункт 72, від 03 липня 2012 року).

Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 рудня 2016 року).

Висновки: не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового розслідування, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявниці під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 3 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: порядок застосування запобіжних заходів, неналежні умови тримання під вартою, позбавлення свободи