Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «TRYETYAK v. UKRAINE»

за заявою № 10919/20

Щодо надмірної тривалості розгляду справи за позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною

Фабула справи: заявник скаржився, що провадження про перешкоджання заявнику контактувати і спілкуватися з його сином, який народився у березні 2013 року, його колишньою дружиною (матір’ю дитини), з якою дитина проживала з березня 2015 року, було невиправдано тривалим і це зрештою призвело до «повного відчуження» дитини від нього. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, він скаржився на відсутність ефективного засобу юридичного захисту в Україні у зв’язку з цим.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо зобов’язань держави за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції забезпечити, щоб справи, які стосуються стосунків особи з її дитиною, розглядалися з особливою чи винятковою ретельністю, а також щоб був доступний ефективний засіб юридичного захисту у випадку стверджуваного порушення вимоги «розумного строку», наведено в декількох рішеннях у справах (див., серед інших джерел, рішення у справах «Лаїно проти Італії» [ВП] (Laino v. Italy) [GC], заява № 33158/96, пункт 18, ЄСПЛ 1999-I; «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 156, ЄСПЛ 2000-XI та «Мілованович проти Сербії» (Milovanović v. Serbia), заява № 56065/10, пункт 88, від 08 жовтня 2019 року).

Уряд зазначив, що протилежна сторона провадження неодноразово просила відкласти низку засідань, що могло свідчити про тактику затягування. Однак це не звільняє органи державної влади від їхнього обов’язку забезпечити розгляд справи протягом розумного строку (див., серед інших джерел, рішення у справах «Карчева та Штарбова проти Болгарії» (Karcheva and Shtarbova v. Bulgaria), заява № 60939/00, пункт 47, від 28 вересня 2006 року та «Мінчева проти Болгарії» (Mincheva v. Bulgaria), заява № 21558/03, пункт 68, від 02 вересня 2010 року). Особливо це було актуально у справі заявника, в якій від судів вимагалося вживати особливих застережних заходів для уникнення непотрібних затримок, зокрема, забезпечуючи дотримання сторонами дуже щільного графіку, чого зроблено не було.

Суд неодноразово встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах, в яких порушувалися питання, аналогічні порушеним у цій справі, зазначаючи про відсутність наразі в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на тривалість провадження (див., наприклад, рішення у справах «Єфіменко проти України» (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, пункти 48 – 50 та 64, від 18 липня 2006 року, «Ващенко проти України» (Vashchenko v. Ukraine), заява № 26864/03, пункт 59, від 26 червня 2008 року та згадане рішення у справі «Забара проти України» (Zabara v. Ukraine), пункти 23 і 24). Ніщо не свідчить, що такий засіб юридичного захисту був доступний заявнику у цій справі. Отже, було порушено статтю 13 Конвенції.

Висновки: Суд зазначає, що провадження на національному рівні стосувалося спілкування заявника з його малолітньою дитиною, якій на момент подання позову було два з половиною роки, і тому за своїм характером провадження явно потребувало особливої ретельності.

Розгляд справи тривав близько п’яти років і двох місяців у судах трьох інстанцій. Більшу частину цього періоду справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції. Цьому суду знадобилося більше трьох з половиною років, аби ухвалити рішення, і цей період слід вважати надто тривалим, враховуючи важливість предмету спору для заявника.

Суд може погодитися з Урядом, що провадження було певною мірою складним у зв’язку з напруженими стосунками між заявником та його колишньою дружиною й особливо делікатним за цих обставин питанням найкращих інтересів дитини, щодо якого необхідно було отримати висновок експерта. Проте суд першої інстанції не доклав зусиль для прискорення проведення призначеної ним експертизи, що призвело до затримки у понад один рік і вісім місяців. Крім того, вбачається, що затримки на два-три місяці були спричинені тим, що справу декілька разів передавали іншим суддям.

Заявник частково сприяв загальній тривалості провадження: декілька разів вносив зміни до своєї позовної заяви та подавав різноманітні процесуальні клопотання і скарги, проте немає доказів, що він зловживав своїми процесуальними правами замість того, аби здійснювати законну процесуальну діяльність і, крім того, це не призвело до значних затримок.

З огляду на зазначене Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: розумні строки судового розгляду, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, справедливий судовий розгляд, принцип розумних строків, ефективний захист прав і свобод