Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «SHEVCHUK v. UKRAINE»

за заявою № 30854/09

Щодо непроінформування судом учасника справи цивільної справи про скаргу опонента

Фабула справи: заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 і статті 8 Конвенції, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції на хід і результати цивільного провадження, внаслідок якого вона, як стверджувалося, була необґрунтованого позбавлена права на користування квартирою, була виселена з неї та втратила право власності на неї.

Правове обґрунтування: загальні принципи права на змагальний судовий процес, тісно пов’язаного з основоположним принципом рівності сторін, яких стосуються скарги заявниці, наведені в рішеннях у справах «Регнер проти Чеської Республіки» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року; «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 і 18, від 06 лютого 2001 року; «Худакова та інші проти Словаччини» (Hudáková and Others v. Slovakia), заява № 23083/05, пункти 27 і 29, від 27 квітня 2010 року та «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших, пункти 36 і 37, від 27 червня 2017 року.

Надані Суду матеріали, у тому числі ухвала Судової палати у цивільних справах ВСУ від 25 грудня 2008 року, не містять вказівок, що «скарга у зв’язку з винятковими обставинами» опонента заявниці була надіслана їй, як вимагалося статтею 356 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій (див. згадане рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» (Bochan v. Ukraine (no. 2)), пункт 24), або що їй була надана можливість прокоментувати цю скаргу до її розгляду Судовою палатою у цивільних справах ВСУ. Уряд доводив, що заявниця мала бути поінформована про «скаргу А.Г. у зв’язку з винятковими обставинами» від 22 травня 2008 року, проте це неможливо було довести, оскільки на той момент матеріали справи на національному рівні щодо першого провадження, яке закінчилося 10 жовтня 2007 року, не були передані до Верховного Суду України, а тому матеріали провадження у Судовій палаті у цивільних справах ВСУ не були включені до нього та, зрештою, були знищені у зв’язку із закінченням строку зберігання. Однак Уряд не зазначив період, протягом якого оскаржувані матеріали мали зберігатися у Верховному Суді України, і не пояснив, чому вони не були долучені до матеріалів першого провадження після того, як перегляд справи «у зв’язку з надзвичайними обставинами» був завершений. Уряд також не доводив, що було неможливо підтвердити стверджуване відправлення скарги заявниці будь-якими іншими засобами, як-то, наприклад, інформація від поштової служби щодо надісланої кореспонденції Верховного Суду України та отриманої заявницею кореспонденції у відповідний проміжок часу. У цьому контексті не можна виключати, що скарга була надіслана на адресу заявниці, але не була нею отримана.

Крім того, вбачається дуже малоймовірним, що заявниця, яка брала активну участь у першому провадженні та зверталася до судів трьох інстанцій, отримавши копію скарги опонента «у зв’язку з винятковими обставинами» на остаточне рішення, ухвалене на її користь, до якої мало бути долучено рішення про визнання скарги прийнятною (це передбачала стаття 356 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, наведена в згаданому рішенні у справі «Бочан проти України (№ 2)» (Bochan v. Ukraine (no. 2)), пункт 24), вирішила утриматися від подання коментарів щодо цієї скарги за відсутності чітких причин. У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявниця намагалася оскаржити ухвалу Судової палати у цивільних справах ВСУ від 25 грудня 2008 року невдовзі після того, як їй стало про неї відомо.

Висновки: за цих обставин Суд більше схильний до версії заявниці щодо відповідних подій, яку вона послідовно підтримувала під час провадження у Суді, і вважає, що вона не була поінформована про скаргу свого опонента від 22 травня 2008 року або про її розгляд Судовою палатою у цивільних справах ВСУ.

Суд також зазначає, що перегляд Судової палати у цивільних справах ВСУ був зосереджений на новому елементі у справі – стверджуваній невідповідності оскаржуваних судових рішень практиці Верховного Суду України з цього питання. Крім того, невідповідність, встановлена Судовою палатою у цивільних справах ВСУ, призвела до повторного розгляду справи по суті, скасуванню цих рішень і зміні остаточних результатів справи – зрештою заявниці було відмовлено у розгляді скарги.

З огляду на наведене Суд вважає, що заявниця була позбавлена можливості ознайомитися зі скаргою, поданою у зв’язку з винятковими обставинами іншою стороною, та прокоментувати її в межах провадження, яке мало вирішальне значення для вирішення її спору, і це суперечило принципу рівності сторін та її праву на змагальність судового процесу.

Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції під час провадження, яке призвело до постановлення ухвали Судової палати у цивільних справах ВСУ від 25 грудня 2008 року.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, принцип змагальності сторін, права учасників судового провадження