Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «PONOMARENKO v. UKRAINE»

за заявою № 17030/20

Щодо надмірної тривалості розгляду справи за позовом про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів

Фабула справи: посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції, заявниця скаржилася, що провадження було невиправдано тривалим і, поки справа розглядалася, вона не могла «проживати та вільно спілкуватися» зі своїми дітьми. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, вона скаржилася на відсутність ефективного засобу юридичного захисту в Україні у зв’язку з цим.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо зобов’язань держави за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції забезпечити, щоб справи, які стосуються стосунків особи з її дитиною, розглядалися з особливою чи винятковою ретельністю, а також щоб був доступний ефективний засіб юридичного захисту у випадку ймовірного порушення вимоги «розумного строку», наведено в декількох рішеннях у справах (див., серед інших джерел, рішення у справах «Лаїно проти Італії» [ВП] (Laino v. Italy) [GC], заява № 33158/96, пункт 18, ЄСПЛ 1999-I; «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 156, ЄСПЛ 2000-XI та «Мілованович проти Сербії» (Milovanović v. Serbia), заява № 56065/10, пункт 88, від 08 жовтня 2019 року).

Суд неодноразово встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах, в яких порушувалися питання, аналогічні порушеним у цій справі, зазначаючи про відсутність наразі в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на тривалість провадження (див., наприклад, рішення у справах «Єфіменко проти України» (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, пункти 48 – 50 та 64, від 18 липня 2006 року, «Ващенко проти України» (Vashchenko v. Ukraine), заява № 26864/03, пункт 59, від 26 червня 2008 року та «Забара проти України» [Комітет] Zabara v. Ukraine [Committee], заява № 26007/17, пункти 23 і 24, від 07 листопада 2019 року). Ніщо не свідчить, що такий засіб юридичного захисту був доступний заявниці у цій справі. Отже, було порушено статтю 13 Конвенції

Висновки: Суд зазначає, що провадження на національному рівні стосувалося, inter alia, клопотання заявниці про надання їй опіки над дітьми, яким на момент подання позову було тринадцять, одинадцять і вісім років відповідно, і тому за своїм характером провадження явно потребувало особливої ретельності. Розгляд справи тривав близько трьох з половиною років у судах двох інстанцій. Більшу частину цього часу справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції. Цьому суду знадобилося майже три роки, щоб ухвалити рішення, і цей період слід вважати надто тривалим, враховуючи важливість предмету спору для заявниці. Крім того, заявниця не вчиняла дій, які могли б суттєво вплинути на затримку в розгляді справи. Також ніщо не свідчить про конкретні складнощі матеріально-правового чи процесуального характеру, які могли б пояснити тривалість провадження. Вбачається, що воно тривало так довго, головним чином, через те, що засідання неодноразово відкладалися та/або переносилися, а суди не докладали зусиль, аби усі сторони провадження дотримувалися дуже чіткого графіку для уникнення непотрібних затримок. Загалом справа не розглядалася з особливою ретельністю, якої вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, принцип розумності строків, сімейні спори