Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «MELIKSETYAN v. UKRAINE»

за заявою № 40057/11

Щодо неналежного розслідування за скаргою про жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів

Фабула справи: заявник скаржився за статтями 3 і 13 Конвенції, що працівники міліції піддали його катуванню, його скарга не була належним чином розслідувана і не було ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо статті 3 Конвенції наведені в рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gäfgen v. Germany) [GC], заява № 22978/05, пункти 87 – 93 і 115 – 119, ЄСПЛ 2010) і згаданому рішенні у справі «Честаро проти Італії» (Cestaro v. Italy), пункти 204 – 212 і 215).

Суд зазначає, що у цій справі національні суди визнали двох працівників міліції винними у жорстокому поводженні із заявником з метою примусити його дати зізнавальні показання. Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження з ним. З огляду на велику кількість тілесних ушкоджень, завданих заявнику, наявність їх в декількох місцях та обставини, за яких вони були отримані, у тому числі тривалість жорстокого поводження, його умисний характер, його мету та вразливість заявника vis-à-vis працівників міліції, які затримували та допитували його з грубим порушенням чинного законодавства – Суд вважає, що таке поводження досягло такого рівня суворості, аби кваліфікувати його як катування (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Валеріу та Ніколае Рошка проти Молдови» (Valeriu and Nicolae Roşca v. Moldova), заява № 41704/02, пункт 64, від 20 жовтня 2009 року та «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 67 і 68, від 07 листопада 2013 року).

Висновки: стосовно стверджуваної неефективності розслідування Суд зазначає, що П. і Ш. були визнані винними у перевищенні службових повноважень у розумінні Кримінального кодексу України, який прямо виключає дії, що становлять катування. Крім того, 08 липня 2014 року апеляційний суд звільнив обох працівників міліції від відбування невідбутої частини покарання та скасував заборону обіймати посади в правоохоронних органах, встановивши, що вчинені ними кримінальні правопорушення «не включали насильства, [що становило] небезпеку для життя та здоров’я.

Кримінальне провадження щодо Б. (третього працівника міліції, на якого вказав заявник, як причетного до стверджуваного катування), порушене майже через три роки після відповідних подій і охарактеризоване неодноразовими поверненнями на повторне розслідування, було зрештою закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Також вбачається, що на нього не було накладено жодних дисциплінарних стягнень чи притягнуто до будь-якої іншої відповідальності, хоча, як було встановлено у справі Ш. і П., він брав участь у затриманні заявника та примусовому доставленні до відділу міліції, які не були жодним чином задокументовані, а також був присутній під час допиту заявника.

З огляду на свою усталену практику Суд вважає наведені в пунктах 15 і 16 елементи достатніми для висновку, що розслідування стверджуваного катування заявника не відповідало вимогам статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони катування, неефективність розслідування, свавільне затримання