Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі « LEONIDOV v. UKRAINE»

за заявою № 2064/12

Щодо відмови в доступі до касаційного суду

Фабула справи: заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на відмову йому в доступі до касаційного суду у зв’язку з його позовними вимогами щодо права на пенсію.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру (див. рішення у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 80, від 05 квітня 2018 року та наведену у ньому практику).

Висновки: Суд зазначає, що 04 березня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд вказав заявнику, що він міг подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Це твердження ґрунтувалося на чинному на той момент законодавстві. 10 березня 2010 року набрав чинності новий закон, який передбачав, що справа заявника підлягала розгляду Верховним Судом України як судом касаційної інстанції. З цього випливає, що касаційна скарга заявника від 04 квітня 2010 року мала бути подана до Верховного Суду України, а не до Вищого адміністративного суду України. Згодом заявник повторно подав свою касаційну скаргу до Верховного Суду України згідно із законом від 18 лютого 2010 року. Незабаром після цього був прийнятий новий закон, який передбачав, що касаційну скаргу заявника мав розглядати Вищий адміністративний суд України. Тому Верховний Суд України направив касаційну скаргу заявника на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Суд зазначає, що коли Вищий адміністративний суд України вдруге розглядав касаційну скаргу заявника на постанову від 04 березня 2010 року, чинне на той момент законодавство передбачало, що цей суд був компетентним розглядати касаційні скарги, подані у справах, пов’язаних з пенсійним забезпеченням. Проте Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявника, пославшись на своє попереднє рішення, яке ґрунтувалося на зовсім іншому законодавстві, яке втратило чинність. Таким чином, Суд вважає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року не була належним чином обґрунтована і було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на звернення до суду, право на доступ до правосуддя, право на оскарження судових рішень