Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «GENERALNYY BUDIVELNYY MENEDZHMENT v. UKRAINE»

за заявою № 11925/09

Щодо неправомірності скасування остаточного судового рішення у цивільній справі

Фабула справи: підприємство-заявник скаржилося за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що національні суди скасували два остаточні рішення, ухвалені на його користь, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, порушивши принцип юридичної визначеності.

Правове обґрунтування: загальні принципи, які стосуються цієї справи, наведені в рішенні у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, пункти 46 і 47, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки: Суд зазначає, що основне питання першого провадження стосується скасування ВГСУ рішення від 20 грудня 2005 року майже через три роки після того, як це рішення набрало законної сили. Відповідне скасування відбулося після розгляду у другій інстанції, розпочатого у результаті поновлення апеляційним судом строку для подання апеляційної скарги на рішення від 20 грудня 2005 року. Варто зазначити, що ВГСУ визнав незаконним таке поновлення строку і на цій підставі скасував постанову апеляційного суду від 23 червня 2008 року. Він також провів додатковий незалежний розгляд рішення від 20 грудня 2005 року і дійшов висновку, що воно було незаконним і недостатньо обґрунтованим. На цій підставі він скасував це рішення та направив справу на новий розгляд господарським судом як судом першої інстанції. При цьому ВГСУ не посилався на положення законодавства, яке б дозволяло ухвалення такого рішення за цих обставин. У зв’язку з цим варто зазначити, що касаційне провадження було розпочато за скаргою підприємства-заявника, в якій воно не оскаржувало рішення від 20 грудня 2005 року, а лише постанову апеляційного суду від 23 червня 2008 року. Навіть припустивши, що касаційна скарга підприємства-заявника могла тлумачитися як така, що стосувалася цього рішення також, ВГСУ не пояснив, чому цю скаргу слід вважати поданою з дотриманням одномісячного строку, встановленого статтею 110 Господарського процесуального кодексу України. Ні ВГСУ у його постанові, ні Уряд у своїх доводах не надали пояснень і підтверджуючих документів, що ВГСУ мав повноваження розглядати це рішення за власною ініціативою.

З огляду на наведене Суд вважає, що ВГСУ знехтував точними та чіткими процесуальними нормами, які регулюють відправлення правосуддя, нівелювавши весь судовий розгляд, який завершився ухваленням остаточного рішення суду, яке підлягало виконанню. За таких обставин, коли розгляд не був проведений згідно з вимогами національного процесуального законодавства, Суд не повинен встановлювати, чи було оскаржуване скасування виправданим з підстав, наведених Урядом.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку зі скасуванням остаточного рішення від 20 грудня 2005 року.

Ключові слова: принцип правовладдя, справедливість судового розгляду, повноваження суду