Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 вересня 2022 року

у справі «KULAYEV AND OTHERS v. UKRAINE»

за заявою № 16495/13

Щодо жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів під час тримання під вартою

Фабула справи: справа стосується стверджуваного жорстокого поводження працівників міліції (щодо всіх заявників); стверджуваного жорстокого поводження охоронця слідчого ізолятору (щодо першого заявника); непроведення ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження; стверджуваного незаконного позбавлення свободи; проникнення та обшуку житла заявників; та перегляду їхньої кореспонденції під час тримання під вартою. Заявники посилалися на статтю 3, пункт 1 статті 5 і статтю 8 Конвенції.

Зокрема, заявники стверджували, що 21 квітня 2012 року, коли вони спали, працівники міліції безпідставно проникли до їхньої квартири, виламавши двері, одягнули на них кайданки та провели незаконний обшук. Згодом заявників доставили до Управління боротьби з організованою злочинністю у Харківській області (далі – УБОЗ), незадокументовано тримали під вартою і катували з метою отримання їхніх показань у вчиненні озброєного пограбування в іншому місті. Пізніше були складені неналежно вмотивовані протоколи затримання, в яких помилково зазначалося, що заявників затримали о 14 год 00 хв у приміщенні УБОЗу. Лише після обіду 24 квітня 2012 року, тобто після закінчення максимального сімдесятидвохгодинного строку, передбаченого національним законодавством для тримання під вартою працівниками міліції, заявники постали перед суддею, який ухвалив постанову про взяття їх під варту. Подальші скарги заявників до різних органів державної влади на порушення їхніх прав завершилися проведенням поверхового та неефективного розслідування. Окрім зазначеного, охоронці установи виконання покарань переглядали листування заявників з органами державної влади.

Перший заявник також стверджував, що 15 вересня 2013 року М., охоронець Харківського слідчого ізолятора (далі – СІЗО), вдарив його в пах, завдавши йому серйозних тілесних ушкоджень. Прокуратура відмовила першому заявнику у розгляді скарг без проведення повноцінного розслідування, оскільки охоронці заперечували такий випадок, а відповідного медичного запису зроблено не було.

Правове обґрунтування: розглядаючи ці скарги у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., зокрема, рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 і 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд зазначає, що походження задокументованих тілесних ушкоджень заявників не було чітко встановлено, і вважає, що проведені на національному рівні розслідування не вказували на серйозні спроби перевірити їхні твердження про жорстоке поводження.

Висновки: заявникам не був наданий статус потерпілих у відповідних провадженнях, які неодноразово закривалися та відновлювалися у зв’язку з різними процесуальними недоліками. Незважаючи на численні відновлення розслідування, не вбачається, що було докладено справжні зусилля для усунення розбіжностей між твердженнями заявників і працівників міліції, зокрема шляхом проведення очних ставок або перевірки відповідності тверджень заявників об’єктивним медичним доказам. Натомість остаточні висновки, по суті, ґрунтувалися на показаннях працівників міліції, які були прийняті беззаперечно. З огляду на його висновки у низці інших справ (див., зокрема, рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 108 – 118 і 173 – 180, від 15 травня 2012 року) Суд вважає, що розслідування скарг заявників на жорстоке поводження не відповідали вимогам статті 3 Конвенції.

Суд також зазначає, що у цій справі держава-відповідач не навела правдоподібного, задовільного та переконливого пояснення походженню тілесних ушкоджень заявників і не спростувала, що вони були завдані працівниками міліції. Хоча наявних медичних та інших об’єктивних доказів (див. додаток) недостатньо для підтвердження скарг заявників, що вони були піддані катуванню під час тримання під вартою, з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції, у тому числі під час здійснення затримання (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83 та рішення у справі «Садков проти України» (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, пункт 101, від 06 липня 2017 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками, яке кваліфікується як нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

Констатовані порушення: заборона катування у матеріальному та процесуальному аспектах (ст. 3 Конвенції) у зв’язку зі скаргами, висунутими усіма заявниками на стверджуване жорстоке поводження працівників міліції; заборона катування (ст. 3 Конвенції) у зв’язку зі скаргою, висунутою першим заявником, на непроведення ефективного розслідування стверджуваного жорстокого поводження охоронця СІЗО 15 вересня 2013 року; право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції) стосовно всіх заявників; право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції) стосовно всіх заявників у зв’язку з обшуком їхньої квартири.

Ключові слова: принцип заборони катування, право на повагу до житла, неефективне розслідування