Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2022 року

у справі «LYSAK v. UKRAINE»

за заявою № 52299/14

Щодо порушення права власності у зв'язку з незаконним демонтажем тимчасових споруд, розташованих на земельних ділянках комунальної власності

Фабула справи: заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що обладнання, яке належало їй було розташоване на земельних ділянках комунальної власності, було незаконно демонтовано, і вона не могла отримати за це відшкодування.

Заявниця, приватний підприємець, володіла та керувала трьома кіосками (тимчасовими спорудами, де продавалися товари), розташованими на земельних ділянках комунальної власності у трьох місцях у м. Черкаси. Міська рада вважала, що заявниця втратила своє право на користування землею. Заявниця оскаржила таку оцінку до Господарського суду Черкаської області, який 14 серпня 2008 року та 19 травня 2009 року вживав заходів для забезпечення позову, забороняючи міській раді демонтувати обладнання. 31 березня 2010 року в остаточному рішенні суд визнав протиправними рішення органів державної влади та ухвалив, що заявниця продовжувала мати право на оренду відповідних земельних ділянок. 28 квітня 2009 року виконавчий комітет міської наказав міській робочій групі, яка займалася демонтажем самовільно встановлених споруд, продовжити вивезення обладнання заявниці. Члену групи, пану К., директору комунального підприємства, було дано вказівку забезпечити техніку для демонтажу та організувати зберігання демонтованого обладнання.

28 травня 2009 року, незважаючи на тимчасову заборону господарського суду міська робоча група демонтувала обладнання заявниці та його вміст (кіоски, касові апарати, запаси товарів для продажу) і перевезла для зберігання. Заявниця стверджувала, що в процесі демонтажу обладнання було пошкоджено й внаслідок цього воно стало непридатним для використання, а запаси товарів були втрачені. 21 вересня 2010 року Соснівський районний суд міста Черкаси своєю остаточною постановою визнав протиправним рішення виконавчого комітету від 28 квітня 2009 року. Він посилався, зокрема, на той факт, що рішення було ухвалено без урахування заборони господарського суду.

Заявниця подала заяву про вчинення злочину, обвинувативши посадових осіб міської ради у зловживанні службовим становищем і вчиненні інших злочинів. У зв’язку з цим К. зрештою було пред’явлено обвинувачення у службовій недбалості. Заявниця подала цивільний позов про відшкодування шкоди у межах цього провадження проти К. та Державного казначейства України. 04 жовтня 2013 року К. було визнано винним, але звільнено від відбування покарання. У задоволенні цивільного позову було відмовлено. Суд зазначив, що такий позов міг бути поданий повторно у порядку окремого цивільного провадження. Згодом обвинувальний вирок було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування, останній раз – 16 лютого 2016 року. Інформація про подальший хід цього провадження відсутня.

Заявниця звернулася до адміністративних судів з позовом проти міської ради та виконавчого комітету міської ради, вимагаючи визнання їхніх дій щодо демонтажу її обладнання незаконними, а також надання їй відшкодування шкоди. 22 січня 2014 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій про відмову у задоволенні позову. Зокрема, суди обґрунтували це тим, що заявниця мала вимагати відшкодування шкоди у межах кримінального провадження щодо К.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи практики Суду наведені в рішеннях у справах «Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП] (Vistiņš and Perepjolkins v. Latvia) [GC], заява № 71243/01, пункти 93 і 95 – 99, від 25 жовтня 2012 року) та «Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії» [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункти 289 і 292 – 293, від 28 червня 2018 року).

Висновки: Суд вважає, що було втручання у право заявниці на мирне володіння своїм майном. Національні органи влади ніколи не визначали ступінь пошкодження обладнання заявниці. Відповідне втручання не було здійснено «на умовах, передбачених законом»: національні суди визнали рішення міської ради демонтувати обладнання протиправним, зокрема у зв’язку з тим, що воно було ухвалено попри накладену щодо цього заборону. Цих міркувань достатньо для висновку Суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право на мирне володіння своїм майном, захист права власності, оскарження рішень органів місцевого самоврядування