Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 листопада 2022 року

у справі «M.M. AND Z.M. v. UKRAINE»

за заявою № 4669/20

Щодо відсутності належної реакції органів державної влади на стверджувані випадки домашнього насильства

Фабула справи: заявники, мати та її син, стверджували, що стали потерпілими від низки випадків домашнього насильства, і скаржилися, що органи державної влади, як стверджувалося, не вжили заходів для їхнього захисту, як вимагається статтями 3, 8 та 13 Конвенції. Вони також скаржилися за статтями 6, 8 і 13 Конвенції на спосіб розгляду судами заяви першої заявниці про забезпечення позову під час провадження щодо опіки над дітьми.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи за статтею 8 Конвенції стосовно позитивного обов’язку запровадити та застосовувати належну нормативно-правову базу, що надаватиме ефективний захист від актів домашнього насильства, наведено в декількох справах (див., серед інших джерел, рішення у справі «Беваква і С. проти Болгарії» (Bevacqua and S. v. Bulgaria), заява № 71127/01, пункт 65, від 12 червня 2008 року; згадане рішення у справі «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia), пункт 60, рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (Hajduová v. Slovakia), заява № 2660/03, пункт 46, від 30 листопада 2010 року та «Левчук проти України» (Levchuk v. Ukraine), заява № 17496/19, пункт 80, від 03 вересня 2020 року).

Суд повторює, що через особливо вразливе становище потерпілих від домашнього насильства, нормативно-правова база повинна дозволяти органам державної влади розслідувати випадки домашнього насильства за власною ініціативою як предмет суспільного інтересу. Таким чином, неподання заявником скарги або подальша відмова від заяви про вчинення кримінального правопорушення не повинні перешкоджати органам державної влади розпочати або продовжити кримінальне провадження щодо стверджуваного нападника (див. згадані рішення у справах «Левчук проти України» (Levchuk v. Ukraine), пункт 87, і, mutatis mutandis, «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 99).

Висновки: Суд вважає, що вбачаються обґрунтованими твердження першої заявниці про агресивну поведінку Р. щодо неї та другого заявника і можливий негативний вплив цього на їхню моральну цілісність та добробут. Вона детально та послідовно висувала ці твердження у національних органах влади і посилалася на письмові показання декількох осіб, які, як вона стверджувала, були свідками відповідних випадків.

Надані Суду матеріали вказують, що органи державної влади не доклали вагомих зусиль, аби знайти та допитати Р. у зв’язку зі скаргами першої заявниці. Вони також не допитали жодного з ймовірних свідків випадків. Хоча деякі відповідні постанови вказували, що перша заявниця не співпрацювала з поліцією у зв’язку з її скаргами, немає доказів надсилання працівниками поліції їй будь-яких викликів, на які вона не відповіла. Крім того, сторони надали низку документів, які свідчать, що декілька разів перша заявниця зверталася із запитами про хід відповідного розслідування та просила поліцію провести певні слідчі дії.

Хоча справді, перша заявниця не оскаржила до національних судів всі рішення, пов’язані з її скаргами, вона успішно оскаржила деякі з них, а тому поліції були дані чіткі вказівки щодо того, як розслідувати цю справу. Однак цих вказівок дотримано не було. Таким чином, у цій справі не було доведено, що, навіть якби заявниця оскаржила всі рішення, пов’язані з її скаргами на домашнє насильство, це призвело б до докладання поліцією значних зусиль для розслідування випадків.

З огляду на зазначене Суд вважає, що органи державної влади не змогли належним чином відреагувати на стверджувані випадки домашнього насильства щодо заявників і не оцінили їхню ситуацію у цілому, у тому числі можливий ризик повторення подібних випадків. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з цим.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до сімейного життя, захист від домашнього насилля, принципи запобігання домашньому насильству