Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 31 серпня 2023 року

у справі «ОКСУЗОГЛУ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 56669/18

Щодо неналежності заходів, вжитих органами державної влади з метою встановлення місцезнаходження дитини після її викрадення

Фабула справи: заявниця скаржилася за статтями 2 і 8 Конвенції, що органи державної влади України не запобігли викраденню її сина, не встановили його місцезнаходження після викрадення та не провели ефективного розслідування цієї події.

Правове обґрунтування: Суд уже встановив, що стаття 8 Конвенції вимагає від органів державної влади вжиття усіх заходів, яких можна розумно очікувати від них, аби дозволити батькам і дитині підтримувати та розвивати сімейні зв’язки та спілкування один з одним, а також цей обов’язок включає встановлення місцезнаходження дитини, якщо батько втрачає з нею контакт (див. рішення у справі «Громадка та Громадкова проти Росії» (Hromadka and Hromadkova v. Russia), заява № 22909/10, пункти 165 – 168, від 11 грудня 2014 року).

Висновки: у цій справі суттєві недоліки у проведенні офіційного розслідування, наявність яких неодноразово визнавали органи державної влади, чітко вказують, що заходи, вжиті для пошуку сина заявниці та розслідування обставин його викрадення, були недостатніми. До того ж ніщо не свідчить, що критика на національному рівні недоліків і бездіяльності слідчих призвела до покращень у розслідуванні, яке уже триває без помітного прогресу протягом семи років.

Певною мірою Суд може погодитися з Урядом, що розслідування було ускладнено відсутністю міжнародно-правової бази для співпраці України з Джибуті, де А. міг проживати. Однак не було доведено, що органам державної влади України було заборонено контактувати зі своїми колегами у Джибуті для отримання їхньої допомоги в з’ясуванні того, чи могла дитина бути вивезена до цієї країни та чи був її батько причетним до відповідних подій. Слід було скористатися міжнародною співпрацею правоохоронних органів, щоб спробувати встановити місцезнаходження А., стверджуваного викрадача, або когось з його родичів, друзів чи знайомих, які проживають у Джибуті чи в іншому місці, і які могли б надати інформацію про місцезнаходження дитини. Порушення кримінального провадження в Україні мало забезпечити можливість направлення міжнародного ордера до судових органів Джибуті, щоб, принаймні, отримати показання А. Суд не може не визнати майже повну бездіяльність та байдужість як щодо клопотань заявниці про проведення конкретних слідчих дій, так і до страждань та нестерпної невизначеності, яких зазнала і продовжує зазнавати мати. Загалом органи державної влади не доклали серйозних зусиль для встановлення місцезнаходження дитини та усе ще зобов’язані вжити ефективні заходи для пошуку дитини.

Наведених міркувань достатньо для висновку Суду у цій справі, що органи державної влади не вжили всіх заходів, яких можна було від них розумно очікувати для виконання їхнього позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо надання заявниці та її дитині можливості підтримувати і розвивати їхні родинні зв’язки та спілкування.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: права батьків, право на повагу до сімейного життя, право на спілкування з дитиною