Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 вересня 2023 року

у справі «СТАТІВКА ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 64305/12

Щодо непослідовного та непередбачуваного застосування судами норм процесуального права, що призвело до відмови у перерахунку виплати грошового забезпечення

Фабула справи: заявник скаржився на відсутність доступу до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Справа стосується, як стверджується, непослідовного та непередбачуваного способу, в який національні суди зрештою відмовили у задоволенні вимоги заявника щодо перерахунку виплати грошового забезпечення.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні перешкоджати здійсненню цього права у спосіб або такою мірою, за яких буде порушена його суть. Вони повинні переслідувати законну мету, і має існувати розумна пропорційність між застосовними засобами та метою, якої прагнуть досягти. Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та юридичної визначеності. Зацікавлені сторони мають розраховувати на застосування таких норм. Проте відповідні норми або їх застосування не повинні перешкоджати використанню сторонами у справі доступних засобів юридичного захисту (див. рішення у справах «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22 і 23, від 28 березня 2006 року та «Кравченко проти України» (Kravchenko v. Ukraine), заява № 46673/06, пункти 41 і 42, від 30 червня 2016 року).

Висновки: Суд посилається на обставини цієї справи, за яких той же суд у тому ж провадженні зайняв протилежну позицію щодо встановлених законом строків, застосовних до справи заявника. Крім того, непослідовність національних судів у цьому питанні підтверджувалася тим, що вона стала підставою для конституційного провадження стосовно тлумачення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, Суд вважає, що за обставин цієї справи застосування апеляційним судом процесуальних обмежень не було чітким і передбачуваним з точки зору заявника, а тому не відповідало принципу юридичної визначеності. У поведінці заявника не було нічого, що виправдовувало б необхідність покладати на нього тягар наслідків цієї невизначеності.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: доступ до правосуддя, справедливість судового розгляду, захист соціальних прав, принцип верховенства права