Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 березня 2924 року

у справі «ENERGYWORKS CARTAGENA S.L. against Spain»

за заявою № 75088/17

Щодо ретроспективного застосування законодавства у частині отримання державних субсидій на на повернення інвестицій

Фабула справи: ця справа стосувалась перекласифікації частини прибутку (субсидії) минулих періодів компанії-заявника як необґрунтованої, та її подальшого зарахування в рахунок майбутньої винагороди, що на думку компанії-заявника становило випадки ретроспективності, заборонені законодавством і суперечило гарантованому ним принципу правової визначеності.

На думку компанії-заявника, втручання призвело до позбавлення майна, оскільки нова система винагороди вплинула на минулу винагороду, яка була повністю інтегрована в її майно. Оскільки вона вважала реформування системи непередбачуваним, вона заявила, що втручання не було передбачено законом. Крім того, вона вирішила, що позбавлення власності не відповідало суспільним інтересам, як це стверджувалося для виправдання реформи системи. Зрештою, вона стверджувала, що втручання не забезпечило справедливого балансу між загальним інтересом і захистом прав особи, а отже, було непропорційним.

Правове обґрунтування: стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується лише до наявного майна особи. Таким чином, майбутні доходи не можуть вважатися «майном», якщо вони вже не були зароблені або точно не підлягають виплаті. Крім того, надія на те, що давно припинене право власності може бути відновлено, не може розглядатися як «володіння», так само як і умовна вимога, яка втратила чинність внаслідок невиконання умови. Однак за певних обставин «законне очікування» отримання «активу» може також користуватися захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо майновий інтерес має характер вимоги, особа, якій він належить, може вважатися такою, що має «законне очікування», якщо існує достатня підстава для такого інтересу в національному законодавстві, наприклад, якщо існує усталена судова практика національних судів, що підтверджує його існування. Однак не можна стверджувати, що законні очікування не виникають, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства, а подання заявника згодом відхиляються національними судами. За певних обставин ретроспективне застосування законодавства, наслідком якого є позбавлення особи раніше існуючого «активу», що був частиною її «майна», може становити втручання, яке може порушити справедливий баланс, що повинен підтримуватися між вимогами загального інтересу, з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном, з іншого.

Насамперед ЄСПЛ зазначив, що нова законодавча база включала конкретні гарантії, які запобігали відшкодуванню субсидій, виплачених до липня 2013 року, навіть якщо до цієї дати було перевищено розумний рівень рентабельності. Відповідно, підприємства, які вже досягли обґрунтованої рентабельності, не отримували жодних подальших субсидій, але їм також не буде запропоновано відшкодувати субсидії, отримані понад те, що вважалося обґрунтованим за новими правилами. Компанія-заявник не надала жодних доказів того, що ці гарантії не були застосовані на практиці в її випадку або що її дійсно попросили відшкодувати будь-які раніше отримані суми. З іншого боку, інформація, надана Урядом, свідчила про те, що розрахунок рентабельності інвестицій компанії-заявника з 2013 року дорівнював нулю в деякі роки, але ніколи не був від'ємним показником. Оскільки не було доказів будь-якого прямого або непрямого відшкодування вже отриманих сум, ЄСПЛ переконаний, що нові правила не призвели до ретроспективного позбавлення майна, набутого компанією-заявником до зміни системи оплати праці.

У зв'язку з цим ЄСПЛ зазначив, що попередні правила, які регулювали електроенергетичну систему Іспанії, не встановлювали конкретної суми, яка мала бути отримана в якості прибутку на інвестиції. Навпаки, система субсидій ґрунтувалася на концепції розумної рентабельності інвестицій. Він також вказав, що відповідно до практики Верховного Суду, обґрунтована рентабельність інвестицій може бути скоригована з урахуванням фінансових або технічних факторів, і що право на обґрунтовану рентабельність інвестицій в об'єкти відновлюваної енергетики не означає право на отримання однакової винагороди протягом усього терміну експлуатації об'єкта. Таким чином, на думку ЄСПЛ, не можна стверджувати, що національні суди створили «законні очікування», що розумний прибуток або винагорода за інвестиції залишаться незмінними протягом усього терміну корисної експлуатації об'єкта, якби не зміни в нормативно-правовій базі 2013 року (див., на противагу цьому, рішення у справі Smokovitis and Others v. Greece, № 46356/99, § 32, 11 квітня 2002 року). Дійсно, компанія-заявник погодилася з тим, що Уряд має право змінювати майбутні субсидії.

Не викликає сумнівів той факт, що метод розрахунку враховував раніше отримані суми для встановлення майбутніх субсидій. Однак у випадку компанії-заявника це просто означало, що вона тимчасово перестала отримувати прибуток на інвестиції. Як зазначалося раніше, згідно з інформацією, наданою Урядом, рентабельність інвестицій, наданих компанії-заявнику, була зведена до нуля протягом 3 років після затвердження нових норм, оскільки вважалося, що компанія-заявник вже досягла розумної рентабельності. Хоча компанія-заявник не погоджувалася з цифрами, поданими Урядом щодо досягнутої рентабельності, у матеріалах справи відсутня інформація про будь-які дії компанії-заявника, спрямовані на оскарження розрахунку цієї цифри в національних органах влади. Дійсно, компанія-заявник не надала жодних доказів, якими б заперечувалась достовірність документації, поданої Урядом. Зокрема, вона не надала ЄСПЛ жодної документації щодо своїх доходів та витрат за відповідний період; її твердження ґрунтувалися виключно на висновку експерта.

Висновки: ЄСПЛ вважав, що, хоча нові норми могли вплинути на доходи компанії-заявника, зменшивши розумну рентабельність та суми, що підлягають поверненню в якості доходу на інвестиції, вони вплинули лише на субсидії, які мали бути отримані після набрання чинності відповідними положеннями, тобто на субсидії, які слід вважати майбутніми доходами. Крім того, оскільки національне законодавство та судова практика не надавали права на фіксовану та незмінну суму, яка виплачувалася б як розумний прибуток або як дохід на інвестиції, ЄСПЛ вважав, що субсидії, які мали бути отримані на момент набрання чинності новими положеннями, не мали достатньої підстави в національному законодавстві, щоб кваліфікуватися як «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому гарантії цього положення не застосовуються.

Констатовані порушення: заяву було визнано неприйнятною та відхилено (пп. «а» п. 3 та п. 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: захист права власності, право на майно, спори на ринку енергетики