Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 квітня 2024 року

у справі «Vsevolodovych BORONENKOV against Ukraine»

за заявою № 9987/14

Щодо притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності за участь у публічному заході всупереч судовій забороні його проведення

Фабула справи: заявника на порушення його прав за статтею 11 Конвенції з огляду на притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього штрафу за участь у публічному заході усупереч попередньо накладеній судом забороні його проведення. Також він скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що національні суди винесли рішення не на його користь і відмовилися заслухати свідків та дослідити запропоновані ним докази.

Правове обґрунтування: у контексті заперечень Уряду щодо незначної шкоди, завданої через накладення на заявника штрафу, ЄСПЛ повторив, що порушення права, яким би реальним воно не було з суто юридичної точки зору, має досягти мінімального рівня серйозності, щоб вимагати розгляду міжнародним судом. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи. Серйозність порушення повинна оцінюватися з урахуванням як суб'єктивного сприйняття заявника, так і того, що саме об’єктивно знаходилось під загрозою в конкретній справі. Суб'єктивне сприйняття має бути обґрунтоване об'єктивними підставами. Порушення Конвенції може стосуватися важливих принципових питань і, таким чином, завдавати значної шкоди незалежно від матеріального інтересу (див. рішення у справах Korolev v. russia (ухв.), № 25551/05, від 1 липня 2010 року щодо статті 6 та Obote v. russia, № 58954/09, § 28, від 19 листопада 2019 року щодо статті 11). ЄСПЛ також нагадав, що право на свободу зібрань є основоположним у демократичному суспільстві і так само як і право на свободу вираження поглядів, є однією з основ такого суспільства (див., серед інших, рішення у справі Navalnyy v. Russia [GC], № № 29580/12 та 4 інших, § 98, від 15 листопада 2018 року.

ЄСПЛ звернув увагу, що у деяких попередніх справах Суд встановив, що незважаючи на відносну тривіальність покарань, накладених на заявників, шкода, якої вони зазнали, була достатньо значною, щоб вимагати розгляду їхніх справ по суті. Водночас обставини даної справи відрізняються у низці важливих аспектів. Зокрема, у згаданій вище справі Obote v. russia поліція розігнала акцію за 20 хвилин. У справі Öğrü and Others v. Turkey (№ № 60087/10 та 2 інших, від 19 грудня 2017 року), на відміну від цієї справи, заявники були правозахисниками, яких неодноразово штрафували, і, з огляду на фінансовий стан заявників, розмір штрафів міг мати на них значний вплив (там само, § 53).

Висновки: Суд вважав, що у цій справі, стосовно обох скарг, поданих заявником, існувало декілька факторів, які зменшували істотність будь-якої «шкоди», якої зазнав заявник внаслідок подій, на які він скаржився (див., mutatis mutandis, рішення у справі C.P. v. the United Kingdom (ухв.), № 300/11, § 43, 2016). Так, ЄСПЛ вказав, що подані ВО «Свобода» та заявником повідомлення по суті стосувалися однієї і тієї ж події – мітингу на підтримку акції «Вставай, Україно!» у центрі міста Запоріжжя 18 травня 2013 року, метою якого було «привернення уваги громадськості до соціальних та правових проблем в Україні», що є дуже загальним описом, з якого неможливо встановити конкретне питання, що мало надзвичайно важливе значення.

Суд також зазначив, що заявником не було наведено жодних аргументів на підтвердження того, що накладений на нього штраф (39 євро) був суттєвим за обставин, що мали місце у його ситуації (див. згадане вище рішення у справі Obote, § 31). Крім того, не існувало жодної загрози, що такий штраф міг в подальшому призвести до більш суворого покарання. До того ж заявник зміг провести відповідний мітинг протягом всього запланованого часу, а саме чотирьох годин. У зв’язку цим ЄСПЛ не вважав, що оскаржувані заходи мали якийсь «стримуючий вплив» на здійснення заявником його права на свободу зібрань.

Також ЄСПЛ вважав за необхідне зазначити, що в цій справі мета демонстрації була досить розмитою і не була пояснена заявником на жодному етапі національного провадження або перед Судом (на відміну від справ, в яких заявники були покарані, незважаючи на суспільну важливість мети, якої вони конкретно намагалися досягти).

На підставі вищевикладеного ЄСПЛ виснував, що заявник не зазнав істотної шкоди у розумінні підпункту (b) пункту 3 статті 35 щодо його скарги за статтею 11 Конвенції.

Констатовані порушення: заяву визнано неприйнятною та відхилено (пп. “b” п. 3 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: повага до прав людини, свобода вираження поглядів, право на звернення до ЄСПЛ