Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 квітня 2024 року

у справі «ZÖLDI v. HUNGARY»

за заявою № 49049/18

Щодо неправомірності відмови у задоволенні запиту журналіста про надання інформації стосовно особи одержувачів грантів двох фондів, створених національним банком

Фабула справи: справа стосувалася безуспішних спроб заявниці, яка працювала журналісткою-розслідувачем, отримати інформацію про фінансові операції двох фондів, створених Національним банком Угорщини.

Правове обґрунтування: визначаючи, чи має заявниця у цій справі право за статтею 10 Конвенції, Суд застосував принципи, викладені ним у справі Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary [GC], № 18030/11, §§ 149-80, від 8 листопада 2016 року. Взявши до уваги такі критерії як (a) мета інформаційного запиту, (b) характер запитуваної інформації, (c) роль заявниці та (d) чи була інформація готовою та доступною, Суд дійшов висновку, що заявниця бажала реалізувати своє право поширювати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, і шукала доступ до інформації з цією метою відповідно до статті 10 Конвенції, а тому стаття 10 Конвенції є застосовною.

Щодо питання про те, чи було обмеження права заявниці на доступ до інформації «необхідним у демократичному суспільстві», Суд зазначив, що згідно з його усталеними принципами, будь-яке обмеження свободи вираження поглядів «має бути переконливо доведено» (див., серед інших джерел, Animal Defenders International v. the United Kingdom [GC], № 48876/08, § 100, ECHR 2013; Delfi AS v. Estonia [GC], № 64569/09, § 131, ECHR 2015; та Magyar Helsinki Bizottság, згадане вище, § 187) і має відповідати «нагальній суспільній потребі».

Вирішуючи питання про те, чи був у цій справі інтерес у захисті імен одержувачів грантів такого характеру та ступеня, який міг би виправдати застосування статті 8 Конвенції, Суд повторив міркування, викладені ним у справах Magyar Helsinki Bizottság, §§ 191-96, та L.B. v. Hungary [GC], № 36345/16, §§ 102-03, від 9 березня 2023 року. У цих справах Суд вже зазначав, що захист персональних даних має фундаментальне значення для здійснення особою права на повагу до приватного і сімейного життя. Таким чином, стаття 8 Конвенції передбачає право на певну форму інформаційного самовизначення, яка дозволяє особам покликатися на своє право на недоторканність приватного життя, коли зачіпаються їхні права за статтею 8 Конвенції. Визначаючи, чи застосовується стаття 8 до певних персональних даних, Суд належним чином враховує конкретний контекст. У справі Magyar Helsinki Bizottság Суд встановив, що розумні очікування особи щодо приватного життя можуть бути важливим фактором при оцінці того, чи зачіпають її приватне життя заходи, що здійснюються за межами її будинку або приватного приміщення (§ 193). Суд також взяв до уваги характер даних, про які йдеться, і потенційний вплив розголошення інформації на приватне життя відповідних осіб.

Суд вказав, що у справі, що розглядається, навіть якщо запитувані дані містили імена одержувачів грантів, їхні особи мали значення лише як «одержувачі» державних коштів. (див. Magyar Helsinki Bizottság, § 194). Уряд не навів жодних аргументів, окрім посилання на зобов'язання держави у сфері захисту даних, щодо того, яким чином розкриття їхніх імен вплине на одержувачів грантів при реалізації ними права на захист свого приватного життя. Крім того, Суд також взяв до уваги той факт, що прозорість у розподілі державних коштів є важливим конституційним принципом, а Закон про захист персональних даних та інші законодавчі акти, такі як Закон про прозорість, передбачають розкриття даних, пов'язаних з управлінням та розподілом державних коштів, які можуть включати персональні дані осіб, які отримують від них вигоду (див. пункти 13, 14 і 15 рішення). З огляду на вказане важко стверджувати, що одержувачі грантів, коли вони звертаються до будь-якого з фондів із заявкою на фінансування, не можуть очікувати, що їхні імена, як одержувачів державних коштів, можуть бути розголошені. З огляду на ці міркування Суд вважав, що інтереси захисту прав інших осіб не мають такого характеру і ступеня, щоб виправдати застосування статті 8 Конвенції і привести її у відповідність до права заявниці на свободу вираження поглядів. Тим не менш, Суд послався на свій висновок у цій справі про те, що захист особистої інформації одержувачів грантів становив законну мету, яка дозволяє обмеження свободи вираження поглядів відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції.

Висновки: незалежно від того, чи були відповідні особи приватними або державними діячами, вони подавали свої пропозиції на конкурс, що фінансувався державою через два фонди, в правовому середовищі, яке передбачало прозорість в управлінні та розподілі державних коштів. Крім того, Уряд не зробив жодних заяв, які б вказували на існування будь-якого ризику потенційно шкідливого впливу розкриття імен одержувачів грантів на їхнє приватне життя. Суд також вважав за необхідне нагадати, що інформаційний запит, спрямований на сприяння прозорості у розподілі коштів платників податків, чітко відповідає критерію суспільного інтересу.

Заявниця, яка була журналісткою, запитувала відповідні дані, оскільки мала намір реалізувати своє право на свободу інформації та зробити внесок у публічну дискусію з питання, що становило значний суспільний інтерес. Її запити були відхилені лише тому, що в чинному на той час законодавстві не існувало положення, яке б дозволяло розкривати особу одержувачів грантів. Як наслідок, органи влади не змогли жодним чином збалансувати права заявниці за статтею 10 Конвенції, з одного боку, і міркування прав особистості та захисту даних, з іншого.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: захист персональних даних, право на свободу вираження поглядів, право вільно поширювати інформацію, право вільно отримувати інформацію