Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2024 року

у справі «Valbona BALA against Albania»

за заявою № 21141/20

Щодо тривалої заборони на зайняття посади судді конституційного суду після непроходження процесу люстрації

Фабула справи: заявниця скаржилась за статтею 8 Конвенції на те, що з підстав її звільнення з посади юрисконсульта Конституційного Суду Албанії, і як наслідку, непроходження перехідної процедури повторної оцінки («процесу люстрації»), органи влади відмовили їй у можливості претендувати на посаду судді Конституційного Суду та після спроби взяти участь у конкурсі встановили заборону строком у 15 років на зайняття цієї посади та деяких інших посад в системі правосуддя.

Правове обґрунтування: першочергово, ЄСПЛ нагадав, що стаття 8 Конвенції не гарантує, як така, право бути призначеним на посаду державної служби (див. рішення у справах Bara and Kola v. Albania, № 43391/18 та № 17766/19, § 55, від 12 жовтня 2021 року, та Frezadou v. Greece, № 2683/12, § 28, від 8 листопада 2018 року; див. також Lorenzo Bragado and Others v. Spain, № № 53193/21 та 5 інших, §§ 82 та 119, від 22 червня 2023 року).

ЄСПЛ зазначив, що до заборони заявниця ніколи не обіймала жодної з посад, зазначеної у статті G Додатку до Конституції, зокрема, «магістрату» у розумінні албанського законодавства, тобто судді або прокурора. Таким чином стверджуване втручання у здійснення нею будь-якого права, яке нібито підпадає під дію статті 8 Конвенції, не стосувалося існуючих або попередніх трудових відносин у системі правосуддя.

З огляду на національне законодавство, ЄСПЛ дійшов висновку, що ситуація, в якій опинилася заявниця після звільнення з посади юрисконсульта, залишала їй обмежений доступ до невеликої кількості посад високого рівня, на які вона могла б претендувати, в принципі, навіть за відсутності п'ятнадцятирічної заборони. Такий вибір обмежувався посадою судді Конституційного Суду; невеликою кількістю місць у Верховному Суді (наразі чотири місця зарезервовані для юристів з-поза меж судової системи); п'ятьма непрофесійними (не магістратами) членами Вищої судової ради та Вищої ради прокуратури; Генеральним прокурором та Вищим інспектором з питань. ЄСПЛ вказав, що зазначені керівні посади є відкритими для досвідчених юристів (не магістратів), які повинні відповідати низці конкретних додаткових вимог. Що стосується подальшого процесу відбору, то Суд звернув увагу на наявність численних фільтрів або механізмів професійного попереднього відбору, в результаті яких формується короткий список найкращих кандидатів, один з яких потім призначається або обирається вищим органом, що приймає рішення. Усі ці посади, включаючи посаду судді Конституційного Суду, є вищими посадами в системі правосуддя, які, зрештою, залежать від призначення або обрання політичними органами або, в одному випадку, Верховним Судом. Суд вважає, що стаття 8 Конвенції не гарантує, як така, жодної форми права на зайняття вищих посад у системі правосуддя або доступу до них. Крім того, за обставин цієї справи Суд не може припустити, чи мала би заявниця право – за національним законодавством – обіймати такі керівні посади за інших обставин або чи мала б вона реальні шанси розглядатися як кандидат на цю посаду. Процедури призначення є складними та багаторівневими і залежать, здебільшого, від рішень, що приймаються в кінцевому підсумку політичними органами (див. для порівняння рішення у справі Shortall and Others v. Ireland (ухв.), № 50272/18, §§ 53-61, від 19 жовтня 2021 року). Заявниця лише частково реалізувала наявні у неї можливості, висунувши свою кандидатуру на посаду судді Конституційного Суду, але не на інші посади. Отже, оскільки заявниця скаржилася на несприятливий вплив п'ятнадцятирічної заборони на її право обіймати невелику кількість керівних посад у сфері правосуддя, Суд вважав, що за обставин цієї справи стаття 8 Конвенції не підлягає застосуванню ratione materiae.

Навіть якщо припустити, що законодавство про люстрацію певною мірою обмежувало кар'єрний вибір заявниці під час проходження нею люстрації, слід оцінити, чи відповідали характер і обсяг такого втручання в її приватне життя порогу, необхідному для застосування статті 8 Конвенції. Стверджуване втручання пов'язане з її рішенням розпочати іншу роботу, яка не була пов'язана з системою правосуддя і яку вона вважала такою, що відповідає її професійним прагненням на той час. Це рішення було прийнято під час поточного перехідного процесу повторної оцінки (перевірки) в системі правосуддя в Албанії. Стверджуване втручання саме по собі не мало наслідком усунення заявниці від «професії», для якої вона вже отримала підготовку і якою вона займалася до свого звільнення. Фактично суть скарги заявниці стосувалася доступу – як до вакансій у 2018 році, так і до будь-яких майбутніх вакансій – до суддівських посад і, зокрема, до дев'ятирічного перебування на посаді судді Конституційного Суду. ЄСПЛ звернув увагу, що законодавство про люстрацію, по суті, вимагало від особи, яка підпадала під одну з категорій, що підлягають люстрації, зробити вибір: або утриматися від добровільної зміни статусу зайнятості в системі правосуддя на час проходження люстрації, або ризикувати бути позбавленим доступу до суддівських або прокурорських посад протягом п'ятнадцяти років. З огляду на це Суд не мав підстав вважати, що рішення заявниці звільнитися у 2017 році було зумовлене будь-якою іншою причиною, окрім її прагнення до професійного розвитку через більш привабливу можливість працевлаштування, і не було пов'язане з будь-якими складними обставинами, що стосувалися її приватного або сімейного життя, для яких звільнення могло б бути єдиним життєздатним рішенням.

Висновки: Суд звернув увагу, що оскаржувана заборона стосувалася обмеженого доступу лише до окремих керівних посад у системі правосуддя і така заборона не поширювалася на вступ на державну службу чи здійснення адвокатської діяльності. Тобто заявниця не була позбавлена можливості займатися будь-якою іншою діяльністю у сфері права поза межами судової сфери ані через припинення процедури перевірки, ані через відповідну заборону. Таким чином, ЄСПЛ виснував, що оскаржувані заявницею несприятливі наслідки не були достатньо серйозними, щоб досягти рівня, необхідного для застосування статті 8 Конвенції.

Щодо доводів заявниці про негативний вплив оскаржуваного заходу на її репутацію, ЄСПЛ зазначив, що заявниця як колишній юрисконсульт Конституційного Суду, не була визнана винною у вчиненні будь-кого етичного або дисциплінарного проступку і залишалася шанованим фахівцем у галузі права. Водночас заявниці довелося пережити передбачувані для неї наслідки добровільного звільнення з попередньої посади у системі правосуддя під час важливого перехідного періоду у рамках комплексної реформи такої системи. При цьому до заявниці були застосовані загальні заходи, які поширювались на всіх суб’єктів перевірки, незалежно від причин звільнення. Суд звернув увагу, що рішення САП не містило заяв чи тверджень, що заявниця недостойна працювати в системі правосуддя. Також були відсутні будь-які індивідуалізовані негативні зауваження, висловлені національними органами влади щодо її професійної діяльності, особистості, моральних цінностей або характеру.

Зрештою ЄСПЛ виснував, що негативні наслідки стверджуваного втручання в право заявниці на повагу до її приватного життя – включаючи її професійну репутацію, її спробу отримати доступ до посади судді Конституційного Суду або в більш загальному плані на її кар'єрні перспективи – або не підпадали під сферу захисту, або не досягнули необхідного порогу серйозності для того, щоб стаття 8 Конвенції була застосовна в конкретних обставинах цієї справи.

Констатовані порушення: заяву визнано неприйнятною та відхилено (пп. “b” п. 3 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: право на публічну службу, захист приватного життя, процедура добору суддів