Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2024 року

у справі «VEREIN KLIMASENIORINNEN SCHWEIZ AND OTHERS v. SWITZERLAND»[2]

за заявою № 53600/20

Щодо права на ефективний захист з боку державних органів від серйозного несприятливого впливу зміни клімату

Фабула справи: заявниками у цій справі, з одного боку, є Verein KlimaSeniorinnen Schweiz, неприбуткова асоціація, створена відповідно до швейцарського законодавства з метою просування та впровадження ефективного захисту клімату від імені своїх членів, якими є понад 2 000 жінок похилого віку (третина з яких старше 75 років), та, з іншого боку, чотири жінки – членкині цієї асоціації віком понад 80 років (окремі заявниці), які скаржилися на проблеми зі здоров'ям, що загострювалися під час спеки, суттєво впливаючи на їхнє життя, умови проживання та добробут.

До ЄСПЛ асоціація-заявниця та її членкині скаржилися на неспроможність швейцарської влади пом'якшити наслідки зміни клімату і, зокрема, наслідки глобального потепління, які, як вони стверджували, негативно впливають на їхнє життя, умови проживання та здоров'я. Вони скаржилися на те, що Швейцарська Конфедерація не виконала свої зобов’язання за Конвенцією щодо ефективного захисту життя (стаття 2 Конвенції) та забезпечення поваги до їхнього приватного і сімейного життя, включаючи житло (стаття 8 Конвенції). У цьому контексті вони скаржилися на те,що держава не змогла запровадити відповідне законодавство та вжити належних і достатніх заходів для досягнення цілей боротьби зі зміною клімату відповідно до своїх міжнародних зобов'язань. Вони також скаржилися на те, що не мали доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, стверджуючи, що національні суди не відреагували належним чином на їхні звернення і ухвалили свавільні рішення, вплинувши на їхні громадянські права щодо невиконання державою необхідних заходів для подолання негативних наслідків зміни клімату. Нарешті, заявниці скаржилися на порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), стверджуючи, що їм не було надано жодного ефективного національного засобу юридичного захисту для подання скарг за статтями 2 і 8 Конвенції

Правове обґрунтування: спочатку Суд зазначив, що він може розглядати питання, пов'язані зі зміною клімату, лише в межах своєї компетенції за статтею 19 Конвенції, яка полягає у забезпеченні Судом дотримання зобов'язань, взятих на себе Високими Договірними Сторонами Конвенції та Протоколів до неї. Водночас він врахував, що недостатні дії держав у боротьбі зі зміною клімату посилюють ризики шкідливих наслідків і подальших загроз для здійснення прав людини – загроз, які вже визнані урядами в усьому світі. Таким чином, ситуація, що склалася, включала в себе переконливі обставини сьогодення, підтверджені науковими знаннями, які Суд не міг ігнорувати у своїй ролі судового органу, покликаного забезпечувати дотримання прав людини.

У цьому контексті основним обов'язком Договірної Держави є прийняття і застосування на практиці правил і заходів, здатних пом'якшити існуючі та потенційно незворотні майбутні наслідки зміни клімату. Цей обов'язок випливає з причинно-наслідкового зв'язку між зміною клімату і здійсненням прав, передбачених Конвенцією, а також з того факту,що об'єкт і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини вимагають, щоб її положення тлумачилися і застосовувалися таким чином, щоб гарантувати права, які є практичними та ефективними. Суд підкреслив, що він компетентний тлумачити лише положення Конвенції та протоколів до неї. Однак він зазначив, що відповідно до міжнародних зобов'язань, взятих на себе Договірними Державами, зокрема за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Паризькою кліматичною угодою 2015 року, а також з огляду на переконливі наукові рекомендації, надані, зокрема, Міжурядовою групою експертів з питань зміни клімату, Держави мають запровадити необхідні правила та заходи, спрямовані на запобігання збільшенню концентрації парникових газів в атмосфері Землі та підвищенню середньої глобальної температури вище рівнів, які здатні спричинити серйозні та незворотні несприятливі наслідки для прав людини, визнаних у статті 8 Конвенції. Ефективна повага до цих прав вимагає від Держав вжиття заходів щодо зниження рівня викидів парникових газів з метою досягнення спільного нейтралітету, в принципі, протягом наступних трьох десятиліть. У зв'язку з цим Державам необхідно встановити відповідні цілі і терміни, які повинні стати невід'ємною частиною внутрішньої нормативно-правової бази, в якості основи для заходів щодо пом'якшення наслідків зміни клімату.

Висновки: Суд зазначив, що стаття 8 Конвенції охоплює право осіб на ефективний захист з боку державних органів від серйозного несприятливого впливу зміни клімату на їхнє життя, здоров'я, добробут і якість життя.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: екологічні спори, захист екологічних прав, заходи у сфері зміни клімату, захист приватного життя