Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2024 року

у справі «DUARTE AGOSTINHO AND OTHERS AGAINST PORTUGAL AND 32 OTHERS»

за заявою № 39371/20

Щодо неможливості розширення екстериторіальної юрисдикції держав за Конвенцією у сфері зміни клімату у спосіб судового тлумачення

Фабула справи: заявники – шестеро громадян Португалії, які народилися між 1999 та 2012 роками і проживають у муніципалітетах Помбал та Алмада. 7 вересня 2020 року вони подали заяву до ЄСПЛ проти Португальської Республіки та 32 інших держав.

Посилаючись, зокрема, на статті 2 Конвенції, 3, 8 та 14, заявники скаржилися на існуючі та серйозні майбутні наслідки зміни клімату, відповідальність за які несуть Держави-відповідачі, зокрема, на сильну спеку, лісові пожежі та дим від них, які вплинули на їхнє життя, добробут, психічне здоров'я та умови проживання.

Правове обґрунтування: заявники посилалися на низку «виняткових обставин» та «особливих ознак» на підтримку свого аргументу про те, що ЄСПЛ повинен встановити екстериторіальну юрисдикцію інших Держав-відповідачів щодо заявників у конкретному контексті зміни клімату. ЄСПЛ визнав наступні аспекти зміни клімату, висунуті заявниками.

По-перше, держави мають повний контроль над державною та приватною діяльністю на своїй території, яка спричиняє викиди парникових газів (ПГ). У зв'язку з цим вони взяли на себе певні міжнародно-правові зобов'язання, зокрема ті, що викладені в Паризькій угоді, які вони розвинули в своїх національних законах і політичних документах, а також у своїх Національновизначених внесках відповідно до Паризької угоди. По-друге, ЄСПЛ визнав, що попри складність та багаторівневість, між державною та приватною діяльністю на території держави, яка призводить до викидів парникових газів, і негативним впливом на права та добробут людей, які проживають за межами цієї держави, існує певний причинно-наслідковий зв'язок. По-третє, проблема зміни клімату має справді екзистенційний характер для людства, що відрізняє її від інших причинно-наслідкових ситуацій. Однак ЄСПЛ встановив, що ці міркування самі по собі не можуть слугувати підставою для створення шляхом судового тлумачення нової підстави для екстериторіальної юрисдикції або виправданням для розширення вже існуючих підстав.

ЄСПЛ перейшов до розгляду інших аргументів, висунутих заявниками для обґрунтування розширення екстериторіальної юрисдикції. По-перше, заявники стверджували, що юрисдикція повинна залежати від змісту позитивних зобов'язань, які вони прагнули, аби ЄСПЛ поклав на Держави з огляду на серйозність впливу зміни клімату на їхні конвенційні права. ЄСПЛ не знайшов можливим вважати, що запропоновані позитивні зобов'язання Держав у сфері зміни клімату можуть бути достатньою підставою для того, щоб вважати, що Держава має юрисдикцію щодо осіб, які перебувають за межами її території або іншим чином поза її владою та контролем.

Ба більше, той факт, що заявники, маючи португальське громадянство, також мали громадянство ЄС, не міг слугувати підставою для встановлення юрисдикційного зв'язку між ними та 26 Державами-відповідачами, які також були Державами-членами ЄС. Така позиція, яка неправильно тлумачить природу та наслідки громадянства ЄС, була б рівнозначна вимозі до держави виконати матеріальні зобов'язання за Конвенцією, незважаючи на той факт, що вона не мала контролю, у розумінні практики ЄСПЛ, ні над територією, на якій заявники страждали від стверджуваного впливу зміни клімату, ні над самими заявниками.

По-друге, заявники стверджували, що ЄСПЛ повинен встановити екстериторіальну юрисдикцію, щоб сприяти більш широкому розгляду справ, пов'язаних зі зміною клімату, і дозволити їм діяти замість того, щоб «відповідні заявники з кожної держави [подавали] порівняно амбітні заяви». У зв'язку з цим ЄСПЛ зазначив, що Конвенція не була розроблена для забезпечення загального захисту навколишнього середовища як такого, і що інші міжнародні документи та національне законодавство були спеціально адаптовані для вирішення цього конкретного питання. Прийняття такого аргументу означало б радикальний відхід від обґрунтування системи захисту, передбаченої Конвенцією, яка в першу чергу і головним чином ґрунтується на принципах територіальної юрисдикції та субсидіарності. Заявники також стверджували, що подання позову лише проти Португалії мало б обмежену ефективність і що вони не мали інших засобів притягнути Держав-відповідачів до відповідальності за вплив зміни клімату на їхні права, передбачені Конвенцією. ЄСПЛ, однак, повторив, що питання юрисдикції слід відрізняти від питання відповідальності, яке є окремим питанням, що підлягає розгляду, за необхідності, у зв'язку з суттю скарги. Визнаючи, що зміна клімату, безсумнівно, є глобальним явищем, яке має вирішуватися на глобальному рівні спільнотою Держав, ЄСПЛ зазначив, що кожна Держава має власну частку відповідальності за вжиття заходів для боротьби зі зміною клімату, і що вжиття цих заходів не визначається будь-якими конкретними діями (або бездіяльністю) будь-якої іншої Держави.

Зрештою, що стосується критерію «контролю за конвенційними інтересами заявників», на який також посилалися заявники, то згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, екстериторіальна юрисдикція, як вона розуміється у статті 1 Конвенції, вимагає контролю над самою особою, а не над інтересами особи як такими. Зокрема, покладання на контроль над інтересами особи, як критерій встановлення екстериторіальної юрисдикції Держави, призвело б до критичної непередбачуваності сфери застосування Конвенції.

Висновки: розширення екстериторіальної юрисдикції Договірних Сторін на основі запропонованого критерію «контролю над конвенційними інтересами заявників» у сфері зміни клімату, як в межах, так і поза правовим простором Конвенції, призвело б до неприйнятного рівня невизначеності для держав. Прийняття аргументів заявників призвело б до необмеженого розширення екстериторіальної юрисдикції держав за Конвенцією та їхньої відповідальності за Конвенцією перед людьми практично в будь-якій точці світу. Це перетворило б Конвенцію на глобальний договір про зміну клімату. ЄСПЛ не знайшов у Конвенції жодної підтримки для розширення сфери її дії у спосіб, про який просили заявники.

З огляду на наведені вище міркування, а також беручи до уваги постійні правові зміни на національному та міжнародному рівнях і глобальні заходи реагування на зміну клімату, разом з постійно зростаючими науковими знаннями про зміну клімату та її вплив на людей, ЄСПЛ дійшов висновку, що в Конвенції немає підстав для розширення, шляхом судового тлумачення, екстериторіальної юрисдикції Держав-відповідачів у спосіб, про який просили заявники. З вищевикладеного випливає, що територіальна юрисдикція була встановлена щодо Португалії, тоді як щодо інших Держав-відповідачів юрисдикція не могла бути встановлена.

Констатовані порушення: заяви визнано неприйнятними та відхилено (п.п. 1 і 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: межі дії Конвенції, захист довкілля, повноваження ЄСПЛ