Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2024 року

у справі «CARÊME v. FRANCE»

за заявою № 7189/21

Щодо відсутності права на звернення до ЄСПЛ із заявою від імені муніципалітету стосовно невжиття державою достатніх заходів для запобігання зміні клімату

Фабула справи: посилаючись на статті 2 і 8 Конвенції, заявник, колишній мер муніципалітету Гранд-Сінт (Grande-Synthe), стверджував, що Франція не вжила достатніх заходів для запобігання зміні клімату, і що це спричинило порушення його права на життя і права на повагу до його приватного і сімейного життя та житла, зокрема, у зв'язку з ризиком повеней, викликаних зміною клімату, на які наражається муніципалітет Гранд-Сінт в період 2030-40 років

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зіслався на загальні принципи щодо статусу жертви фізичних осіб за статтею 34 Конвенції в контексті скарг за статтями 2 і 8 Конвенції щодо зміни клімату, наведені у справі Verein KlimaSeniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland [GC]. Беручи до уваги ключові фактори статусу жертви, наведені в цьому рішенні, а також національне провадження, ЄСПЛ не вбачив підстав ставити під сумнів гіпотетичний характер ризику, пов'язаного зі зміною клімату, що впливає на заявника, як про це вказала Conseil d’État. Крім того, заявник на той час не проживав у Франції і не мав жодних зв'язків з муніципалітетом Гранд-Сінт: після того, як він став членом Європейського парламенту, він переїхав до міста Брюссель; він не володів і більше не орендував жодної нерухомості в муніципалітеті Гранд-Сінт, і його єдиним конкретним зв'язком з муніципалітетом був той факт, що там проживав його брат. За відсутності додаткових елементів залежності, на аспект сімейного життя, передбачений статтею 8 Конвенції, не можна було покладатися.

Відповідно, заявник не міг претендувати на статус жертви за статтею 34 Конвенції щодо стверджуваних ризиків, пов'язаних зі зміною клімату, які загрожували цьому муніципалітету для цілей будь-якого потенційно релевантного аспекту статті 8 Конвенції (приватне життя, сімейне життя або житло). Це було вірно незалежно від статусу, на який він посилався, а саме: громадянина або колишнього мешканця цього муніципалітету. Ті ж самі міркування стосуються і його скарги за статтею 2 Конвенції.

Якщо вважати інакше, а також враховуючи той факт, що майже будь-хто може мати законні підстави відчувати певну тривогу, пов'язану з ризиками негативних наслідків зміни клімату в майбутньому, було б важко розмежувати захист actio popularis, який не допускається в системі Конвенції, від ситуацій, коли існує нагальна потреба забезпечити індивідуальний захист заявника від шкоди, яку наслідки зміни клімату можуть мати для реалізації ним прав людини.

Висновки: заявник не мав права звертатися до ЄСПЛ або подавати до нього скаргу від імені муніципалітету Гранд-Сінт. Не беручи до уваги той факт, що він більше не був мером, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ децентралізовані органи влади, які виконують державні функції, незалежно від їхньої автономії по відношенню до центральних органів, зокрема, регіональні і місцеві органи влади, включаючи муніципалітети, вважаються «урядовими організаціями», які не мають правоздатності подавати заяви до ЄСПЛ відповідно до статті 34 Конвенції. Отже, скарга заявника є неприйнятною як несумісна ratione personae з положеннями Конвенції у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції.

Констатовані порушення: заяву було визнано неприйнятною та відхилено (п. 3 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: правовий статус заявника, порядок звернення до ЄСПЛ, екологічні права, захист довкілля