Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 09 квітня 2024 року
у справі «GEORGIA v. RUSSIA (IV)»[3]
за заявою № 39611/18
Щодо адміністративної практики окупаційної влади російської федерації у вигляді позбавлення права етнічних грузинів на освіту грузинською мовою
Фабула справи: справа стосувалася збройного конфлікту між Грузією та росією, який виник у серпні 2008 року і під час якого росія вторглася і окупувала всю територію Абхазії і Південної Осетії. Після цього росія визнала ці два грузинські регіони незалежними державами і створила в кожному з них військові бази з російськими солдатами. Крім того, відповідно до угод про «спільні зусилля з охорони кордону» російські прикордонники (підпорядковані федеральній службі безпеки російської федерації) охороняли адміністративну лінію розмежування (АЛР) між цими сепаратистськими регіонами і територією, контрольованою грузинським урядом. Починаючи з 2009 року, фізичні бар'єри (паркани, колючий дріт, захисні дроти, сучасне обладнання для спостереження тощо) та інші заходи (спостереження, патрулювання, запровадження пропускного режиму тощо) поступово встановлювалися для того, щоб перешкодити людям вільно перетинати АЛР. Цей процес отримав назву «кордонізація».
Грузія і переважна більшість міжнародної спільноти вважали процес «кордонізації» незаконним відповідно до норм міжнародного права. Натомість російська влада та влада де-факто Абхазії та Південної Осетії розглядали АЛР як міжнародний кордон на тій підставі, що росія визнала ці дві самопроголошені республіки як незалежні держави.
У цій справі Уряд Грузії скаржився на адміністративну практику росії, що випливала з процесу «демаркації кордону» і призводила до численних порушень прав етнічних грузинів, які намагалися перетнути АЛР або проживали по обидва боки від неї, зокрема, за статтею 2 Першого протоколу до Конвенції на те, що етнічні грузини, які проживають в Абхазії та Південній Осетії, були позбавлені права на освіту грузинською мовою, що процес «кордонізації» ще більше погіршив ситуацію через обмеження свободи пересування до/з Абхазії та Південної Осетії, і що єдиною метою оскаржуваних заходів було закріплення сепаратистської ідеології для примусової русифікації мови та культури етнічних грузинів, які проживають в Абхазії та Південній Осетії
Правове обґрунтування: Суд зазначив, що у цій справі він покликаний дослідити, чи існувала «адміністративна практика», що порушувала вказані статті Конвенції та відповідних протоколів до Конвенції. У цьому зв'язку Суд послався на визначення поняття «адміністративна практика», викладене ним у справі Georgia v. Russia (I), [GC], № 13255/07, §§ 122-124, від 3 липня 2014 року.
Суд вважав, що інциденти, на які містяться посилання у міжнародних матеріалах, так само свідчать про існування закономірності або системи, і що елемент «офіційного потурання» в адміністративній практиці також був встановлений поза розумним сумнівом.
Що стосується сумісності цієї практики із положеннями вказаної статті, ключовим питанням є те, чи можна вважати грузинську мову однією з офіційних мов в Абхазії та/або Південній Осетії. У зв'язку з цим Суд зазначив, що між сторонами немає суперечок щодо того, що, відповідно до «законодавства» двох самопроголошених регіонів, лише абхазька та російська мови є офіційними мовами в Абхазії, а осетинська та російська – у Південній Осетії. Однак Суд також зазначив, що є очевидним, що переважна більшість міжнародного співтовариства (включаючи всіх членів Ради Європи) визнає Абхазію і Південну Осетію невід'ємною частиною Грузії і підтримує її територіальну цілісність відповідно до принципів міжнародного права.
Суд погодився з Урядом Грузії, що у Суду немає доказів того, що оскаржувані заходи переслідували законну мету. Навіть якщо припустити, що надання освіти грузинською мовою у школах, розташованих на території, яка контролюється Грузією, могло б бути достатнім для виконання зобов'язання, викладеного у статті 2 Першого протоколу до Конвенції, такий варіант є нереалістичним і змусив би дітей з окупованих територій здійснювати тривалі та небезпечні подорожі. У подібному контексті Суд вже постановляв, що з огляду на фундаментальну важливість початкової та середньої освіти для особистого розвитку кожної дитини та її майбутнього успіху, неприпустимо змушувати дітей та їхніх батьків робити такий складний вибір з єдиною метою – укорінення сепаратистської ідеології (Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia [GC], № 43370/04 та 2 інші, § 144).
Висновки: грузинська мова, як офіційна мова Грузії, може вважатися однією з офіційних мов як в Абхазії, так і в Південній Осетії для цілей статті 2 Першого протоколу до Конвенції, а оскаржувані заходи становили втручання у право на освіту однією з національних мов, гарантоване цією статтею.
Відповідно, Суд вважав, що право, про яке йдеться, було обмежене до такої міри, що завдало шкоди самій його суті та позбавило його ефективності.
Констатовані порушення: право на освіту (ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції).
Ключові слова: окупаційний режим, культурно-освітні права, методи русифікації
