Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 квітня 2024 року

у справі «GEORGIA v. RUSSIA (IV)»[1]

за заявою № 39611/18

Щодо адміністративної практики окупаційної влади російської федерації у вигляді жорстокого поводження під час затримання та/або нелюдських умов утримання під вартою

Фабула справи: справа стосувалася збройного конфлікту між Грузією та росією, який виник у серпні 2008 року і під час якого росія вторглася і окупувала всю територію Абхазії і Південної Осетії. Після цього росія визнала ці два грузинські регіони незалежними державами і створила в кожному з них військові бази з російськими солдатами. Крім того, відповідно до угод про «спільні зусилля з охорони кордону» російські прикордонники (підпорядковані федеральній службі безпеки російської федерації) охороняли адміністративну лінію розмежування (АЛР) між цими сепаратистськими регіонами і територією, контрольованою грузинським урядом. Починаючи з 2009 року, фізичні бар'єри (паркани, колючий дріт, захисні дроти, сучасне обладнання для спостереження тощо) та інші заходи (спостереження, патрулювання, запровадження пропускного режиму тощо) поступово встановлювалися для того, щоб перешкодити людям вільно перетинати АЛР. Цей процес отримав назву «кордонізація».

Грузія і переважна більшість міжнародної спільноти вважали процес «кордонізації» незаконним відповідно до норм міжнародного права. Натомість російська влада та влада де-факто Абхазії та Південної Осетії розглядали АЛР як міжнародний кордон на тій підставі, що росія визнала ці дві самопроголошені республіки як незалежні держави.

У цій справі Уряд Грузії скаржився на адміністративну практику росії, що випливала з процесу «демаркації кордону» і призводила до численних порушень прав етнічних грузинів, які намагалися перетнути АЛР або проживали по обидва боки від неї, зокрема, - за змістом статті 3 Конвенції на те, що деякі етнічні грузини, які були затримані російською владою або владою де-факто Абхазії чи Південної Осетії за «незаконний перетин» АЛР, пізніше скаржилися на жорстоке поводження під час затримання та/або нелюдські умови утримання під вартою.

Правове обґрунтування: Суд зазначив, що у цій справі він покликаний дослідити, чи існувала «адміністративна практика», що порушувала вказані статті Конвенції та відповідних протоколів до Конвенції. У цьому зв'язку Суд послався на визначення поняття «адміністративна практика», викладене ним у справі Georgia v. Russia (I), [GC], № 13255/07, §§ 122-124, від 3 липня 2014 року.

Щонайменше п'ятдесят інцидентів зі списку передбачуваних жертв, поданого Урядом-заявником, підпадають під сферу розгляду цієї справи (щонайменше двадцять з них стосувалися Абхазії і щонайменше тридцять Південної Осетії). У міжнародних матеріалах, поданих Урядом-заявником, також йшлося про випадки жорстокого поводження. Більше того, матеріальні умови в місцях позбавлення волі в Абхазії були описані в доповіді "Права людини в Абхазії сьогодні" за 2017 рік як "погані до такої міри, що вони цілком можуть спричинити серйозні проблеми зі здоров'ям". Уряд-відповідач не заперечив твердження Уряду-заявника про те, що багато етнічних грузинів, затриманих за "порушення кордону" в Абхазії, утримувалися в таких умовах, і що матеріальні умови утримання під вартою в Південній Осетії були не кращими. Адміністративна практика явно досягла мінімального рівня суворості, необхідного для того, щоб підпадати під дію статті 3.

Висновки: Суд вважав, що він має у своєму розпорядженні достатньо доказів для того, щоб дійти висновку про наявність адміністративної практики, яка суперечить матеріальному аспекту статті 3 Конвенції, і що не було проведено ефективного розслідування інцидентів, про які йдеться, і, відповідно, що також мала місце адміністративна практика, яка суперечить процесуальному аспекту статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування у матеріальному та процесуальному аспектах (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: неналежне розслідування, принцип заборони катування, нелюдське поводження