Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 жовтня 2023 року

у справі «МОЛОКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 60865/16

Щодо неефективного розслідування випадків жорстокого поводження з ув'язненими з боку працівників установ виконання покарань

Фабула справи: заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників Запорізького СІЗО та Бердянської виправної колонії, а також, що не було проведено ефективного розслідування цих випадків на національному рівні.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо заборони жорстокого поводження та зобов’язання держави провести ефективне розслідування таких обвинувачень були наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 і 114 – 123, ЄСПЛ 2015).

Суд пам’ятає про труднощі, з якими можуть зіткнутися держави під час підтримки порядку та дисципліни в установах виконання покарань (див. рішення у справі «Габлішвілі та інші проти Грузії» (Gablishvili and Others v. Georgia), заява № 7088/11, пункт 62, від 21 лютого 2019 року та наведені в ньому справи). Дійсно, застосування сили може бути необхідним для забезпечення безпеки в установах виконання покарань, підтримання порядку або запобігання вчиненню злочинів. Однак така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною (див. рішення у справі «Карабет та інші проти України» (Karabet and Others v. Ukraine), заяви № 38906/07 і № 52025/07, пункт 325, від 17 січня 2013 року).

У цій справі не оскаржується застосування до заявника фізичної сили у СІЗО 17 лютого 2015 року і у Бердянській виправній колонії 27 лютого 2015 року, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. Стосовно першого випадку його обставини ніколи не були чітко з’ясовані, і невідомо, чи існувало будь-яке виправдання для застосування сили до заявника. Стосовно другого випадку Суд бере до уваги такий встановлений факт: заявник та інші ув’язнені прибули до Бердянської виправними колонії з бритвами для гоління, якими вони нанесли собі тілесні ушкодження. Всупереч аргументу заявника, що нанесення собі тілесних ушкоджень відбулося як спонтанний протест, очевидно, що це була умисна дія, яка передбачала серйозний ризик для фізичної недоторканості як ув’язнених, так і охоронців, а також могла підірвати безпеку та порядок в установі виконання покарань в цілому. Тому Суд погоджується, що застосування сили було необхідним за таких обставин. Тим не менш, ані обсяг, ані пропорційність сили, застосованої до заявника, не були належним чином оцінені. Хоча судово-медичний експерт встановив, що заявник зазнав «щонайменше дванадцять травматичних ударів тупими предметами», так і не було надано пояснення їхньому походженню: версія заявника про походження його тілесних ушкоджень була визнана настільки ж правдоподібною, як і версія, надана охоронцями установи виконання покарань.

Висновки: у зв’язку з обома епізодами держава належним чином не довела законність і абсолютну необхідність застосування сили до заявника, а також отримання ним тілесних ушкоджень інакше, а не внаслідок стверджуваного жорстокого поводження. З огляду на це Суд вважає, що заявник був підданий поводженню, яке суперечить статті 3 Конвенції.

Оцінюючи ефективність розслідування на національному рівні у цій справі, Суд зазначає, що низка важливих слідчих дій була проведена зі значною затримкою. Це стосується, наприклад, судово-медичної експертизи від 18 серпня 2015 року у зв’язку з першим епізодом (через вісім місяців після події) та від 24 листопада 2015 року у зв’язку з другим епізодом (майже дев’ять місяців після події). Слід також зазначити, що розслідування неодноразово закривалося та відновлювалося, востаннє 31 травня 2022 року, а попередні постанови про закриття були визнані передчасними і незаконними. Суд встановив, що неодноразові повернення справи на додаткове розслідування можуть свідчити про серйозні недоліки в національній системі здійснення слідства. Очевидно, що від нового розслідування, призначеного у цій справі, навряд чи слід очікувати результатів не лише у зв’язку з тим, що в Україні триває війна, а й тому, що з моменту оскаржуваних подій минуло більше семи років. Тому розслідування не може вважатися ефективним.

З огляду на наведене Суд доходить висновку, що було порушено матеріальний та процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з обома епізодами.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони катування, захист гідності, нелюдське поводження, принцип ефективного розслідування